Десять відмінностей Китаю від Заходу

Ті, що сумніваються в Китаї, — знову в силі. Здається, вони приходять напливами — раз у декілька років або близько того. Проте, рік за роком Китай кидав виклик скептикам і продовжував свій курс, увіковічуючи найвражаюче диво розвитку нашого часу. Мабуть, воно продовжиться.

Сьогоднішні гарячкові дебати відображають нагромадження проблем — особливо це стосується інфляції, надмірного інвестування, різкого зростання заробітної плати і поганих кредитів банку. Відомі вчені попереджають, що Китай може стати жертвою страшної «пастки середнього доходу», яка пустила під укіс чимало країн, що розвиваються.

У багатьох проблемах, перерахованих вище, є зерно істини, особливо у зв’язку з поточною проблемою інфляції. Але вони, в основному, витікають із недоречних узагальнень. Ось десять причин, чому не варто діагностувати китайську економіку, спираючись на висновки з досвіду інших країн.

Стратегія. Із 1953 року Китай вірний своїм макроцілям у контексті п’ятирічних планів, із чітко окресленою метою і політичними ініціативами, призначеними для досягнення цієї мети. Нещодавно прийнятий план на 12-у п’ятирічку сповна може бути стратегічним поворотним моментом — здійснюючи перехід від украй успішної продуктивної моделі останніх 30 років до процвітаючого суспільства споживачів.

Прихильність. Обпалене спогадами про потрясіння, посилене культурною революцією 1970-х років, керівництво Китаю віддає найвищий пріоритет стабільності. Така схильність надзвичайно добре послужила Китаю, допомагаючи уникнути побічних збитків від кризи 2008—2009 років. Вона також грає не менш важливу роль у боротьбі з інфляцією, знеціненням активів і погіршенням якості кредитів.

Необхідні засоби. І ця схильність Китаю до стабільності не беззуба. Понад 30 років реформ розблоковували його економічний динамізм. Підприємництво і фінансово-ринкові реформи були ключовими в цьому процесі, до того ж назріває багато інших реформ. Окрім того, Китай показав себе хорошим учнем минулих криз і змінює курс, коли це необхідно.

Накопичення. Внутрішні заощадження, які склали понад 50% заробітної плати, добре послужили Китаю. Вони профінансували інвестиційні імперативи економічного розвитку і збільшили подушку валютних резервів, які захистили Китай від зовнішніх потрясінь. Китай зараз готовий поглинути частину цього надлишкового накопичення, аби сприяти зрушенню у бік внутрішнього попиту.

Міграція із сільських районів у міста. Останні 30 років частка міського населення Китаю збільшилася з 20% до 46%. За оцінками ОЕСР, іще 316 мільйонів людей мають переїхати із сільської місцевості в міста Китаю найближчі 20 років. Така безпрецедентна хвиля урбанізації забезпечує надійну підтримку інвестицій в інфраструктуру, а також комерційну і житлову будівельну діяльність. Побоювання стосовно надлишкових інвестицій і «міст-примар» зациклені на боці пропозиції, без належної уваги зростаючому попиту.

Плоди, що низько висять, — ужиток. Приватний ужиток складає всього близько 37% ВВП Китаю — найменшу частку будь-якої з великих економік. Зосередивши увагу на створенні робочих місць, підвищенні заробітної плати і соціального забезпечення, 12-а п’ятирічка може викликати значне збільшення дискреційної купівельної спроможності споживача. Це може призвести до збільшення частки вжитку Китаю до 2015 року на п’ять процентних пунктів.

Плоди, що низько висять, — послуги. Послуги складають усього 43% китайського ВВП — набагато нижче міжнародних норм. Послуги є важливою частиною стратегії Китаю підтримки вжитку — особливо галузей промисловості, заснованих на торговельних операціях, таких як розподіл (гуртова і роздрібна торгівля), внутрішні перевезення, виробничо-логістичні ланцюжки, а також ресторанно-готельний бізнес і організація відпочинку. Протягом наступних п’яти років частка послуг у ВВП Китаю може перевищити розраховані показники зростання на чотири процентні пункти. Це трудомісткий, ресурсозберігаючий, екологічно чистий рецепт зростання — саме те, чого Китай потребує на наступному етапі свого розвитку.

Прямі іноземні інвестиції. Сучасний Китай вже давно є магнітом для глобальних транснаціональних корпорацій, які шукають як ефективності, так і опори на самому густонаселеному світовому ринку. Такі інвестиції надають Китаю доступ до сучасних технологій і систем управління — каталізаторів економічного розвитку. Майбутнє зміщення балансу Китаю у бік споживання передбачає потенційне зрушення в ПІІ — від виробництва до послуг, що й надалі стимулюватиме зростання.

Освіта. Китай зробив величезні зусилля для створення людського капіталу. Рівень письменності дорослого населення в даний час складає майже 95%, а рівень вступу в середні школи досягає 80%. 15-річні студенти з Шанхаю нещодавно вибороли перше місце з математики і читання згідно із стандартизованими метриками PISA. Китайські університети сьогодні випускають понад 1,5 млн. інженерів і учених на рік. Країна також йде шляхом економіки, заснованої на знаннях.

Інновації. 2009 року в Китаї було подано близько 280 000 внутрішніх патентних заявок, що виводить його на третє місце в світі після Японії та Сполучених Штатів. Китай є четвертим і зростаючим гравцем, з точки зору міжнародних патентних заявок. У той же час Китай орієнтований на досягнення рівня досліджень і розробок у ВВП у 2,2% до 2015 року — повоєного показника 2002 року. Це йде в руслі пріоритетних напрямів плану 12-ої п’ятирічки, що передбачають розвиток заснованих на інноваціях «стратегічних нових галузей» — енергозбереження, інформаційні технології нового покоління, біотехнологія, високоякісне виробниче устаткування, використання поновлюваних джерел енергії, альтернативні матеріали, а також автомобілі, що працюють на альтернативних видах палива. Нині на ці сім галузей промисловості припадає 3% ВВП Китаю, і уряд прагне досягти 15% до 2020 року, як значного просування вгору по ланцюжку створення доданої вартості.

Йельський історик Джонатан Спенс уже давно попереджав, що Захід схильний дивитися на Китай крізь ті ж окуляри, крізь які він дивиться на себе. Сьогоднішні кустарні промисли тих, хто сумнівається в Китаї, — тому приклад. Так, за нашими мірками, дисбаланси Китаю нестабільні та нестійкі. Китайський прем’єр-міністр Вень Цзябао, насправді, публічно виступив з аналогічною критикою.

Але саме тому Китай так сильно відрізняється від нас. Він насправді серйозно ставиться до цих проблем. На відміну від Заходу, де саме поняття стратегії стало оксюмороном, Китай встановив тимчасові рамки, направлені на врегулювання своїх обмежень стосовно стійкого розвитку. Крім того, на відміну від Заходу, який зав’язнув у дисфункціональній політичній трясовині, Китай має і схильність, і засоби для просування цієї стратегії. Зараз не час робити ставки проти Китаю.

Стівен С. РОУЧ — член професорсько-викладацького складу в Йельському університеті, голова без виконавчих повноважень ради директорів інвестиційного банку Morgan Stanley Asia. Автор книги «Наступна Азія».