«До етнічних українців у Латинській Америці слід ставитися уважніше», —
вважає професор Василь КИРИЧЕНКО
Учора Президент України зустрівся зі своїм бразильським колегою Лула да Сілвою. Сьогодні ж Леонід Кучма відвідає космодром «Алкантара», де візьме участь у церемонії, присвяченій початку українсько-бразильського проекту «Циклон-4 — Алкантара Спейс» та вшанує пам’ять бразильських спеціалістів, загиблих у катастрофі 22 серпня цього року.
До латиноамериканського турне Президента прикута увага української громадськості. Причин тому кілька: до Києва Леонід Кучма повернеться лише наступного четверга, а в цей час Україні кинуто виклик на іншому напрямі зовнішньої політики — східному. Чим же так цікава Латинська Америка, що Президент вирушив у тривалу поїздку її країнами? Про те, що являє собою цей континент, уявлення про який більшість з нас має лише з телесеріалів та пригодницьких романів, «День» запитав у доктора історичних наук, професора, головного наукового співробітника відділу транснаціональних досліджень Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України Василя КИРИЧЕНКА.
— Наскільки адекватно уявляють в Україні Латинську Америку?
— Ми зовсім не уявляємо цього континенту. Ми знаємо його здебільшого за «мильними операми», які крутять усі українські телеканали, або за документальними фільмами. Але справжньої Латинської Америки ми не знаємо. Я понад сорок років займаюся цим континентом, однак, коли приїхав працювати в Бразилію Генеральним консулом, відкрив для себе дуже багато нового: Латинська Америка за своїм економічним, соціальним розвитком набагато вища за нас. Хоча в цілому латиноамериканські країни бідні. Але бідність латиноамериканська й бідність українська — це небо й земля. Після того як у 80—90-х роках було проведено реформи, країни Латинської Америки пішли набагато далі вiд нас. ВВП трьох штатів консульського округу, де я працював, — Парана, Ріо Гранде ду Сул, Санта-Катаріна — набагато більший, ніж ВВП України.
Загалом ВВП 33-х країн Латинської Америки становить майже $4 трильйони. Сумарний ВВП зростає щороку на 3—5%. Середній показник інфляції не перевищує 6—8%. Щорічне надходження зовнішніх інвестицій за останні п’ять років — $50—55 млрд. Це майже 40% всіх капіталовкладень, які спрямовуються в країни, що розвиваються.
— Чи можна окреслити певні уроки, які Україна могла б запозичити з латиноамериканського досвіду проведення реформ?
— Ми не можемо використовувати звичайну кальку з того, що робили латиноамериканці. Вони проводили реформи на основі капіталізму, який у них існує вже 186 років. Ми ж переходили від соціалізму до капіталізму, тому маємо шукати свій шлях.
— Латинська Америка — дуже різноманітний континент. Які групи країн ви б виділили за рівнем їхнього розвитку, іншими критеріями?
— Країни Південного конусу — Бразилія, Аргентина, Уругвай і Парагвай — найбільш розвинуті. Бразилія за сукупним ВВП ($1 трлн.) посідає восьме місце у світі. А за своїм авторитетом це безумовний лідер регіону, ключовий фактор латиноамериканської стабільності. Бразилія має значний вплив у ООН, інших організаціях. Безумовно, вона — наш торговельно-економічний партнер у регіоні. Перспективні напрями співпраці з Бразилією — це технології, аерокосмічна галузь, виробництво мінеральних добрив тощо.
Країни таких угруповань, як НАФТА (Мексика, США, Канада), Центральноамериканський, Карибський спільний ринок, настільки інтегровані, що спільні підприємства в будь-якій з них автоматично отримали б шлях до безмитної торгівлі з іншими країнами цього угруповання. Спільне виробництво з Мексикою автоматично відкрило б доступ до безмитної торгівлі зі Сполученими Штатами й Канадою. На мою думку, шлях до Європи може пролягати й Латинською Америкою. Спільні підприємства з латиноамериканським, українським та європейським капіталом матимуть право безмитної торгівлі з країнами-членами ЄС.
— У всьому світі й в Україні ще довго обговорюватимуть аргентинську кризу. Як далі розвиватимуться події в цій державі?
— Інші країни МЕРКОСУР, а саме Уругвай, Парагвай і Бразилія, надали Аргентині значну допомогу. Стабілізувалася політична ситуація в країні. Аргентина сьогодні потроху видужує після кризи. З цією країною у нас чимале поле для співробітництва: наприклад, спільні космічні, ядерні програми, розбудова мережі залізниць, автошляхів, агротехнології, розвиток портових інфраструктур Аргентини. Можливості дуже великі, було б бажання.
— І все ж таки з Латинської Америки часто надходять тривожні новини — проблеми президента Венесуели Уго Чавеса, масові заворушення й відставка президента Болівії...
— Те, що відбувається в економічній, соціальній сферах, майже не впливає на політичну ситуацію в країнах Латинської Америки. Про переворот у латиноамериканській країні найпізніше дізнаються її громадяни.
Коли ви сьогодні запитаєте у латиноамериканців, за демократію вони чи за диктатуру, чимало з них скажуть — за диктатуру. Тому що диктатура гарантує порядок. Так, як і в нас більшість скаже, що краще жилося за СРСР. Радянський Союз, до речі, мав найкращі зв’язки з країнами, де при владі перебували диктаторські режими.
— Чому ж у Латинській Америці відбуваються перевороти?
— Причин багато. По-перше, латиноамериканці за своїм характером звикли вирішувати всі проблеми кардинально. По-друге, у більшості країн Латинської Америки за законом кожен громадянин має право носити зброю. У людей там дуже багато зброї. Тому їй знаходять застосування.
— Один зі стереотипів в уявленні про Латинську Америку — це могутність наркокартелів. Наскільки цей стереотип відповідає дійсності?
— Можна сказати, що наркомафія має силу в Колумбії, Венесуелі, Болівії, меншою мірою в Перу — країнах, де більшість населення становлять індіанці. Коли в одного з представників Перу запитали про способи боротьби з наркомафiєю, він сказав: поки один кущ коки буде коштувати вдесятеро більше, ніж кущ картоплі, люди будуть вирощувати коку.
— Як у Латинській Америці ставляться до України?
— Неоднозначно. До українців, які там проживають, а їх десь півтора-два мільйони, ставлення дуже добре. Тому що це люди працьовиті, чесні, тому що вони поставили на ноги сільське господарство. Але в Латинській Америці дуже погано працює наша пропаганда. Місцеві українські громади не до кінця розуміють логіку кроків офіційного Києва, тому загалом ставляться до нас так, як пише американська преса — насторожено. Дипкур’єр лише раз на місяць привозить якусь пошту. Українських радіопрограм немає, телебачення немає… Звідки взятися розумінню?
Корінні латиноамериканці мало знають про Україну й мало нею цікавляться. Інтерес до нашої держави проявляють лише ділові, політичні кола.
— Які найперспективніші напрями співпраці для України з Латинською Америкою ви б назвали?
— Головне у політичній сфері — зміцнення потенціалу взаємної довіри та мінімізація можливих розбіжностей між нашими державами. Це в основному зроблено. Країни Латинської Америки в міжнародних організаціях надають підтримку Україні. А ось в торгово-економічній сфері слід зробити чимало. Нам потрібно стати членом Світової організації торгівлі. Відкрити в Латинській Америці філіали наших банків, вивчити особливості функціонування ринків, заснувати торговельні місії — поки немає жодної. Потрібно знати, як там працюють інші.
Ми можемо успішно працювати в науковій, науково-педагогічній сферах, спільно створювати міжнародні кредитно-фінансові установи для підтримки науково-технічного прогресу, створювати в країнах регіону спільні підприємства з використанням українських технологій, залученням українських наукових кадрів. Можемо готувати в Україні латиноамериканських та карибських фахівців — але для цього потрібно підписати угоди про нострифікацію дипломів. Можемо налагодити обмін досвідом у галузі охорони здоров’я, співпрацювати в сфері спорту, туризму. Ми можемо й маємо використати фактор етнічних українців. Для цього, зокрема, потрібно створити фонд їх культурологічної підтримки й взятися за нашу інформаційну присутність на континенті. Можемо налагоджувати співпрацю між провідними підприємцями Латинської Америки українського походження й вітчизняними. Ми можемо це робити вже зараз. Але Латинська Америка, на превеликий жаль, не перебуває на передовій наших пріоритетів. Для порівняння: загальний обсяг торгово-економічних відносин Китаю минулого року з країнами Латинської Америки становив $13 млрд., Росії — $4 млрд., України — близько $400 млн.
