Допомога МВФ дорого обходиться Аргентині

Знову докладаються зусилля, щоб зробити світ безпечним для банківських інвестицій. МВФ готує «висновок із кризи», що оцінюється в 20 млрд. доларів, щоб уберегти Аргентину від дефолту щодо позик у іноземних кредиторів. Як звичайно, інвестори одержать гроші, у той же час як Аргентина ще глибше загрузне в кризу.

Історія почалася кілька десятиріч тому. Із 1940-х до початку 1990-х у правлінні Аргентиною було зроблено серйозні помилки. Військові та цивільні уряди чергувалися один iз одним у безвідповідальній грошовій та фіскальній політиці, а також у торговому протекціонізмі, який відрізав Аргентину вiд світового ринку. Це поєднання призвело до утворення величезного зовнішнього боргу, низького рівня експорту відносно розміру економіки, а також призвело до високого рівня інфляції.

На початку 1990-х президент Карлос Менем та міністр фінансів Домінго Кавальо здійснили низку рішучих заходів, що скорочують дефіцит бюджету і припиняють протекціонізм. Однак, щоб подолати інфляцію, вони вдалися до хитрощів. Вони зафіксували валютний курс одного песо за доларом США і пообіцяли, що цей валютний курс ніколи не зміниться. Ця система відома під назвою запровадження «валютної межi».

Безповоротне фіксування валютного курсу було щонайбільше грою, в гіршому випадку — помилкою. Валютний курс — це запобіжний клапан: коли економіка стає неконкурентоспроможною, скажімо, якщо міжнародний попит на її продукцію зменшується або внутрішні ціни стають вищими, ніж в інших країнах. Занепад цінності валюти може спричинити відновлення попиту на національну продукцію і, таким чином, може спричинити збереження зайнятості. Якщо обмінний курс безповоротно зафіксований, то цей запобіжний клапан зникає. Економіка може залишитися неконкурентоспроможною на багато років, викликаючи хронічно високий рівень безробіття і повільне економічне зростання.

Спочатку здавалося, що Аргентина розплатиться після цієї гри. Іноземні інвестори, які мало розбираються в макроекономічних процесах та довгостроковому зростанні, були захоплені знову набутою аргентинською стабільністю. Вони вливали гроші, і здавалося, що Аргентина почала швидко розквітати. Однак дуже легко розквітати, коли є грошові вливання. Інвестори не розуміли, що Аргентина ризикувала увійти в довгострокову стагнацію внаслідок своєї гри з валютною стелею.

З 1991-го по 1993 рік в Аргентині стрімко зростали зарплати і ціни. У результаті, на багато які експортні товари для світового ринку Аргентина завищувала ціни. На щастя, Бразилія також ставала дуже дорогою економікою внаслідок запровадження фіксованого курсу бразильського реала відносно долара США 1994 року. Аргентинські виробники могли продавати товари в Бразилію, навіть якщо вони не могли їх продати куди-небудь іще. 1995 року Аргентина пережила глибоку фінансову кризу, але швидко відновилася, коли збільшився експорт у Бразилію.

Задоволена власним успіхом, Аргентина почала схиляти інші країни до встановлення валютних стель. Я з ними сперечався, твердячи, що Аргентина перебуває в складнішому становищі, як це здається, і що Аргентина не повинна заохочувати інших вступати в подібну гру. Прислухався небагато хто. Аргентинські власті повторювали мені, що я помиляюся і що Аргентина в чудовій формі. МВФ також заохочував аргентинську гру і закликав Болгарію, наприклад, застосувати подібний підхід.

Згідно із прогнозами, аргентинська гра закінчилася невдало. На початку 1999 року Бразилія вирішила переоцінити свою валюту. На жаль, бразильські товари були дешевші за аргентинські, і бразильські споживачі та бізнесмени скоротили обсяг закупівель. Автомобільні виробники з розділеним між Аргентиною і Бразилією виробництвом перевели виробничий процес на бразильські фабрики. Зріс рівень безробіття, і ВНП скоротився на 3,1% 1999 року, в той час як ВНП Бразилії збільшився на 1%. Аргентина була не єдиною південноамериканською економікою, яка постраждала 1999 року, але інші виправили валютний курс для відновлення конкурентоспроможності на світовому ринку. Аргентина застрягла на своїй «валютній межі» та переоціненій валюті.

Тільки-но інвестори зрозуміли аргентинські прогнози, вони почали практикувати демпінг державних цінних паперів, і рискова премія за позики Аргентині зросла на декілька відсотків. На початку цього року інвестори зажадали рискової премії в 6 пунктів, щоб купити борги Аргентини. Компанії з рейтингу цінних паперів занижували аргентинський урядовий борг, що сприяло подальшому збільшенню рискової премії. Не так давно власники аргентинського боргу отримували рівень повернення в 15% щороку або навіть більше. Висока ставка відсотка компенсувала ризик припинення виплат або девальвації валюти, або і того, і другого одночасно.

Власники аргентинського боргу нині заволали, що світові настане кінець, якщо Аргентина девальвує свою валюту або відкладе виплати з боргу. Вірний своєму боргу, МВФ має намір урятувати власників цінних паперів. МВФ, Світовий банк та Банк внутрішньоамериканського розвитку мають намір надати кредит Аргентині в 20 млрд. доларів, щоб країна змогла продовжити виплати боргу без зміни валютного курсу. (Якби було проведено девальвацію обмінного курсу, кредитори — власники аргентинського боргу, визначеного в песо, одержали б менші суми в доларах США).

Цей «вихід з економічних труднощів» не виведе Аргентину із труднощів. Рекомендація МВФ скоротити урядові витрати і збільшити податки поглибить кризу. Гроші, призначені на цей «вихід», сприятимуть тому, що інвестори, як і раніше, ігноруватимуть реальні ризики. Так аргентинський борг, можливо, буде виплачено, але аргентинські платники податків і робітники зазнають найближчим часом тяжкого життя.

Що має бути зроблено? По- перше, Аргентина повинна зняти свою валютну межу і девальвувати свою валюту. Аргентина неконкурентоспроможна, і протягом декількох років її зростання буде повільним, якщо не змінити валютний курс. Відчайдушним ударом Аргентина може девальвувати валюту і вступити в грошовий союз із Бразилією. (Інша надія для Аргентини полягає в тому, що долар США впаде в ціні порівняно з євро і аргентинський песо стане конкурентоспроможнішим vis-a-vis євро).

По-друге, МВФ повинен дозволити Аргентині та її кредиторам розробити угоду рефінансування або реструктуризації. «Висновок із кризи» лише збагатить кредиторів і дозволить їм продовжити вести безвідповідальну гру та ігнорувати макроекономічну дійсність. По-третє, Світовий банк і Банк внутрі шньоамериканського розвитку, обидва інститути розвитку не повинні використовуватися не за призначенням для короткотермінових «висновків із кризи». По-четверте, МВФ та інші інститути мають припинити позалімітну грошову гру, як, наприклад, валютні стелі та фіксовані обмінні курси. Такі конструкції мають сенс за рідкісних обставин (можливо, в дуже маленьких та відкритих економіках, як, наприклад, в Естонії). Навіть якщо ця система мала сенс в Аргентині 1991 року для припинення гіперінфляції, виявилося, що іншим країнам доводиться платити за неї високу ціну.