Друзі, де ви?

Як виявилося цими днями, справжня робота з формування сприятливого зовнішнього оточення держави лише починається. Мабуть, найкраще відсутність такого оточення продемонструвало святкування ювілею Леоніда Кучми, яке не відвідав не лише жоден західний лідер, а й навіть палкий друг України – президент Польщі Александр Кваснєвський. Подібна демонстрація приязні та дружби в неформальній обстановці могла б мати неабияке значення, виходячи з кризового стану не лише економіки та фінансів в Україні. І якби на цей час існувала практика постійних неформальних зустрічей українських та західних лідерів — хто знає, можливо б, і «велика шенгенська стіна» почала потроху піддаватися, й кредитні лінії потроху розморожувалися б, і капітал потроху б вкладався в Україну — а там і криза була б значно менш відчутною, і напевне, західні лідери висловлювали б не лише моральну підтримку державі у важкий час. Та й проблеми запровадження візового режиму країнами-сусідами України в разі їхнього приєднання до ЄС, мабуть, мали б інший вимір. Щоправда, як багато разів уже говорилося, дипломатія може зробити лише те, що на сьогодні дозволяють внутрішні умови, а це вже — інша тема.

Впливовість України в своєму регіоні дуже добре ілюструють результати переговорів між українським та молдoвським прем’єрами. Адже досі в Києві дуже довго твердили, що не може бути й мови про якийсь обмін територіями. Може, як виявилося. Шматок безперечно важливого автошляху обміняно на шматок землі, потрібний Молдові для добудови терміналу. Жест доброї волі з часом напевне принесе Україні чималі проблеми й із дунайським пароплавством, і з транзитними можливостями — проте, можливо, зиск від створення єврорегіону «Нижній Дунай» ці проблеми перевищить. Принаймні, хотілося б у це вірити. А також у те, що Україна зможе захистити свої інтереси на переговорах із розподілу континентального шельфу з Румунією.

Серед «здобутків» України — і обіцянка Туреччини розпочати антидемпінгові переслідування українських експортерів металургійної продукції та металобрухту. Причому Туреччину можна звинуватити лише в тому, що вона захищає власні інтереси так, як вважає за потрібне. Україна ж не є членом Всесвітньої торговельної організації і, відповідно, Анкара має право зводити перешкоди на шляху українських товарів.

Трохи сумно, коли бачиш, що з твоєю країною поводяться не так, як би вона того заслуговувала, притому переважно з її власної вини. Але ж колись, нарешті, й в українця мала б прокинутися власна гідність.