Двері в НАТО не стали вужчими,

— Пане посол, як в Угорщині зустріли новину про прагнення України розробити стратегію зближення з НАТО?

— Як зi сторони угорського суспільства, так і політичної верхівки, реакції на рішення Ради національної безпеки поки що немає. Київ повинен спочатку офіційно поінформувати про це НАТО, у свою чергу НАТО таке прагнення розгляне і дасть відповідь. Тільки після цього розпочнеться поглиблений процес інтеграції України до НАТО. Що ж стосується розширення Альянсу, то угорська позиція є однозначною: ми вітаємо цей процес, причому в найширшому плані. Приєднання нового члена до НАТО означає, що цінності, які поділяє Альянс, охоплюватимуть більшу територію. Ми б хотіли, щоб усі сусіди Угорщини і в питаннях безпеки, і оборони дотримувалися принципів, характерних НАТО. Якщо ж НАТО дасть позитивну відповідь на рішення України, то й ми тільки вітатимемо цей процес.

— Ви говорите про НАТО, нiби Угорщина до нього не належить. Проте під час розгляду «українського питання» у Брюсселі враховуватиметься й позиція Будапешта. Яка вона — проукраїнська чи...

— Природно, я не кажу, нiби Угорщина не причетна до Альянсу. Три роки минуло відтоді, як наша країна стала повноправним членом НАТО. Я мав на увазі, що НАТО вирішує питання про членство кожного бажаючого. Окремі країни не можуть сказати: так, ми за те, щоб певна країна стала членом НАТО. Має бути консенсусне рішення всіх 19 членів Альянсу, оголошене представником НАТО. У зв’язку з тим, що Угорщина — сусідня країна України, звичайно, ми вітаємо поглиблену співпрацю Києва з Альянсом. У цьому плані між Будапештом і Брюсселем немає жодних розходжень.

— Для Угорщини рішення РНБОУ було несподіванкою?

— Швидше, ні. Всі чекали його. Тим більше, що з НАТО велися інтенсивний діалог та постійні консультації. Рішення нас не здивувало. Хіба що не могли сказати точну дату його оголошення.

— Розкажіть, будь ласка, про нещодавню історію Угорщини. Хто першим у вашій країні зробив подібну заяву і якою була на неї реакція НАТО?

— Уперше таку заяву зробив колишній міністр закордонних справ Угорщини Дьюла Хорн ще під час існування Варшавського договору. Думаю, багато хто в Альянсі тоді здивувався і мало хто вірив у здійснення цього. Екс-міністр, однак, не помилився. Дуже важливо, що в Угорщині після зміни політичної системи всі партії були згодні, щоб країна взяла курс на інтеграцію з Північноатлантичним альянсом. Мало хто уявляв, скільки часу триватиме цей процес, які вимоги потрібно буде виконати, але розпочався процес із чітким розумінням рамок співробітництва. Звичайно, одразу після першої заяви НАТО не відкрило дверей на Схід, але після розпаду Радянського Союзу в Брюсселі усвідомили неминучість розширення. Цей процес був закономірним у результатi того, що припинилося протистояння двох світових систем. З’явилися нові шанси для розширення НАТО, якими й скористалися країни Центральної Європи.

— Кажуть, на Заході нині дуже сильною є частина тих політиків, які протистоять розширенню НАТО на Схід. Напрошується висновок, що двері в Альянс хоча й відкриті, але щілина в них стає дедалі вужчою. Таким чином, Угорщині, Польщі та Чехії просто пощастило три роки тому вступити до НАТО?

— Не можна сказати, що пощастило Угорщині або тим шести-семи країнам, які приєднуватимуться до Альянсу восени цього року, а інші опиняться поза цим процесом. НАТО дотримується принципу відкритих дверей. Ласкаво просимо до Альянсу всі ті країни, які доведуть свою відповідність стандартам НАТО за рівнем демократії, за успіхами ринкової економіки, за показниками збройних сил, за рівнем громадського контролю за армією. Я не згодний з тим, що двері до Альянсу стали вужчими. Доказом цього буде саміт НАТО у Празі.

— Проте щороку Альянс посилює вимоги, які має виконати країна для свого вступу...

— Звичайно, сама організація змінюється, як і світ навколо нас. Хто б міг подумати, що Росія стане колись членом формату «двадцятки» з НАТО. Навряд чи про це подумали б самі російські політики. Після 11 вересня перед світом постали нові загрози. Виявилося, що невелика група терористів може кинути виклик найрозвиненiшим країнам світу. Виявилося, що невелика організація може оволодіти такою зброєю, якою можна загрожувати Вашингтону. Виявилося, що із печер Афганістану можна керувати терористичною операцією, якою кинуть виклик усьому цивілізованому світові. Вже не кажу про війну між двома великими державами, однак світ не став безпечнішим і досі збереглися причини, через які НАТО повинно існувати.

— Що було найважчим для Будапешта у політичному та фінансовому плані під час проходження шляху — від заявки до членства у НАТО?

— Важко сказати. Але проблеми були. Ухвалити політичне рішення про вступ до НАТО було легко і не вимагало особливих зусиль. Труднощі виникли згодом. Країна, що виявила бажання вступити до Альянсу, повинна пройти процес підготовки. Вона повинна навчитися співпрацювати з НАТО. Це стосується питань комунікації, знання англійської мови, можливості співпраці у воєнних операціях. Щоправда, не йдеться про те, що всі повинні стріляти американськими гарматами, взяти на озброєння американські танки або літаки. Однак той тип озброєння, з яким країна увійде до Альянсу, повинен пристосуватися до «співпраці» з НАТО. Кожна держава повинна мати збройні сили, які вона має змогу утримувати. НАТО не вимагає від своїх членів таких витрат, які країна не потягне, це була б самогубна політика. Кожна країна сама вирішує, що може запропонувати у плані воєнної сили, а НАТО вже аналізує та вибирає, що саме потрібно від цього кандидата. Якщо Україна стане на цей шлях, то відбутися розмовами буде неможливо, потрібні конкретні кроки.

— Однак відомо, що угорська армія була непідготовленою, коли країна приєднувалася до НАТО?

— Звичайно, армія Угорщини не дотягує до стандартів НАТО за багатьма параметрами. Цього від нас ніхто і не вимагав. Однак вступаючи до Альянсу, Угорщина прийняла зобов’язання впродовж десяти років трансформувати свої збройні сили. Перший етап, який завершується наступного року, полягає в тому, що угорській армії необхідно провести серйозні кількісні скорочення армії, треба навчити армію «розмовляти» з НАТО, перейнявши систему комунікації. На другому етапі, який триватиме до 2006 року, відбудуться подальші скорочення. Тоді ж в Угорщині мають з’явитися якісно нові озброєння. Це не означає, що потрібно одразу замінити всю радянську техніку. Однак поступово Угорщина переходить на більш сучасні озброєння. Наприклад, в угорській армії з’являються нові винищувачі: замість МіГ-29 — Gripen британо-шведського виробництва. До 2010 року Угорщина планує повністю перейти на професійну армію. Угорська армія невелика, і Альянс не очікує, що внаслідок змін наші збройні сили будуть нарівні з французькими або німецькими. Армія має бути пропорційною території країни, її географічному положенню. Від нас не вимагають, щоб ВПС Угорщини захищали весь Альянс. Дуже важливо, що НАТО не примушує нікого надмірно озброюватися.

— Яким чином угорське суспільство підготовлювалося до вступу в НАТО?

— Після того, як політичні сили Угорщини дійшли консенсусу, що вони не бачать майбутнього країни поза НАТО, розпочалася роз’яснювальна робота. Людям пояснювали, чому Будапешт прагне до НАТО, чого ми очікуємо від Альянсу. Для цього було розроблено так звану комунікаційну стратегію, керівником якої був політичний держсекретар МЗС. Під його керівництвом регулярно збиралася спеціальна комісія. При цьому фінансувалися відповідні заходи: газетні статті, телепередачі, вікторини у школах, хто знає більше про НАТО тощо. Кожній людині необхідно було донести, чому країна туди прагне. Були також неурядові групи, що бажали заблокувати вступ Угорщини до НАТО. Ми і з ними співпрацювали, запрошували на різні заходи, проводили дуже багато конференцій. Внаслідок цієї роботи рівень підтримки НАТО зріс від 42% до 85%, що й продемонстрували результати референдуму у країні. Скористатися таким досвідом ми пропонуємо й Україні. Ми із задоволенням розповімо, що ми робили і для чого, звернемо увагу, де припустилися помилок. Важливо одне — зробити це повинна країна, яка виявила бажання стати членом НАТО, а не Альянс або Центр інформації та документації НАТО. На це треба виділити гроші і це є прямим завданням політичного керівництва даної держави.

— Чи можна розраховувати, що Угорщина стане адвокатом, лобістом України в Північноатлантичному альянсі?

— За умови, що Україна зробить своє «домашнє завдання» і виконає ті вимоги, які необхідні для вступу до НАТО. Якщо Україна доведе свій намір не тільки на словах, а й на ділі, якщо буде вжито конкретних заходів, спрямованих на зміцнення демократії, на досягнення ринкових умов в економіці, на трансформацію збройних сил, то можете бути впевнені, що угорська позиція буде незмінною — за те, щоб якомога більше наших сусідів стало членами тієї військово-політичної організації, що й ми. Цим наша безпека тільки посилиться.