Джеймс ШЕРР: Політична боротьба ускладнює оборонне реформування
Старшого наукового спiвробiтника Центру вивчення конфліктів при Академії оборони Великої Британії Джеймса Шерра в Україні знають давно. Незважаючи на те, що англійський експерт у галузі безпеки посідає офіційну посаду в державній установі, він має завидне право висловлювати свою приватну експертну думку, яка не обов'язково має збігатися з офіційною позицією Великої Британії та Альянсу. Причому робить це традиційно неупереджено, чим заслужив авторитет і в структурах влади, і в колі аналітиків. Для української влади ця людина цінна ще й тому, що вона протягом багатьох років фактично є неофіційним посередником між українською владою та структурами безпеки Великої Британії та НАТО. Нещодавню місію Джеймса Шерра в Україні було присвячено східному регіонові — він приїхав разом із рядом інших західних експертів до Донецька, щоб зробити Північноатлантичний альянс більш зрозумілим і прозорим для українців. У ході міжнародної дискусії експерт дав коротке інтерв'ю, яке розкриває сприймання перших кроків нової української влади.
— Представники нової влади в Україні зазначають, що Україна може приєднатися до Плану набуття членства в НАТО (Membership Action Plan) вже наприкінці поточного року. Чи можливий такий перебіг подій, і які основні перешкоди для України на шляху до цього Плану?
— В принципі, це можливо. Але дійсно, є й серйозні перешкоди. Перемога Віктора Ющенка та демократичних сил пробудила надію Заходу на те, що красиві декларації щодо євроатлантичної інтеграції нарешті буде втілено в життя. Вона створила передумови для помітної трансформації формату й динаміки відносин НАТО з Україною. Включно з можливістю приєднання до Програми набуття членства в НАТО і вступу до Альянсу. Тепер справа за практичними діями. Ми сьогодні відчуваємо дуже плідну атмосферу в країні й бачимо помітно зрослий потенціал.
Iз іншого боку, є привід і для певного розчарування та здивувань. Насамперед, із моменту інавгурації нового Президента України почалася страшна політична боротьба на верхівці державної влади. Це видно всім навіть неозброєним оком. Ця боротьба послаблює роль Ради національної безпеки і оборони країни, й головне, ускладнює координацію в сфері реформування сектора оборони та безпеки. Причому формується така думка, що політичні ігри знову реалізуються в інтересах конкретних осіб, що переважають над інтересами країни. Країни НАТО чекають доказів у тому, що українське керівництво має волю, здібності та компетентність для проведення глибокої, узгодженої та системної реформи.
Проте не можу не відзначити, що в Міністерстві оборони України наявний дух реформування та професійний підхід. У МВС і СБУ зроблено декілька важливих кроків. Але на верхівці української влади ми бачимо параліч замість рішучого управління та координації, без яких системної реформи не буде. Якщо цей параліч затягнеться, я дуже сумніваюся, що НАТО вважатиме Україну готовою приєднатися до Програми набуття членства в Альянсі.
— Які заходи в сфері реформування оборонного сектора були б найбільш важливими й бажаними для України насамперед?
— На мій погляд, передусім необхідне викоренення зловживань і в адміністративній, і в фінансовій сферах. Конкретні кроки тут уже зроблено. По-друге, я вважаю доцільним у кожному секторі й на кожному рівні сформувати команди здорових реформаторів та експертів, включаючи, де можливо, неурядових. По- третє, на основі роботи та рекомендації таких команд керівництво кожної силової та правоохоронної структури зможе розробити реалістичні програми модернізації, реформування та скорочення і адміністративних структур управління, і військових та правоохоронних формувань. Зрозуміло, щоб розробити цілісні програми, необхідним є жорстке міжвідомче узгодження заходів реформування та їх узгодження з фінансовими пріоритетами уряду. Для цього системна та цілеспрямована робота РНБО ключова й неминуча. Але досі ця робота страждає завдяки політичним чинникам.
Потрібно додати, що зростання оборонного бюджету, як і інших статей витрат сектора безпеки, хоча й необхідне в середньостроковому та довготривалому плані, не повинне бути негайним. Тим більше, що це сьогодні для України малоймовірно. Але абсолютно необхідно скласти розпис для поступового збільшення державних асигнувань на оборону та вдосконалення сектора безпеки, починаючи з 2007 чи 2008 року. В іншому випадкові зусилля оборонного реформування не досягнуть мети — і більше того, є ризик дезінтеграції військ та поглиблення криміналізації правоохоронних органів. Щоб такі ресурси були наявними через три роки, необхідне жорстке планування вже сьогодні.
— Яким має бути формат відносин України з Росією? І чи є формула інтеграції України в Європу разом із Росією логічною, чи вона все ж таки помилкова?
— На це запитання мають відповідати лише українці, без тиску іноземців. Але, по-моєму, формула «в Європу з Росією» не логічна, оскільки Росія не має наміру вступати ні до НАТО, ні до ЄС. І, мабуть, для України не буде прийнятним, якщо вибір Росії стане перешкодою для її вільного вибору. Звичайно, немає сумнівів і в тому, що відносини з Росією вкрай важливі для України. Але разом iз тим майбутнє цих стосунків має базуватися виключно на їх рівній і справедливій основі. Якби Росія доброзичливо визнала вибір України щодо шляху та способу інтеграції, я передбачаю, що відносини між Україною та Росією стали би більш міцними та взаємовигідними, аніж зараз. Iз іншого боку, Україні доведеться забезпечувати справедливі й передбачувані умови для сприятливих російських інвестицій і торгівлі (в тому числі для енергоносіїв) — але, природно, за умови, що Росія не скористається торгівлею як політичним інструментом. На жаль, такий ідеал ще далекий від сьогоднішніх реалій.
