Експертна відповідь Медведєву
Україна могла б бути членом НАТО вже зараз, якби ми були послідовними і якби в нас не було протиріч, що підігріваються ззовні.
«...НАПІВТОТАЛІТАРНИЙ РЕЖИМ РФ ПОТРЕБУЄ ЗОВНІШНЬОЇ ЗАГРОЗИ»
— Чим, на вашу думку, пояснюються побоювання частини українців, що вступ України до НАТО погіршить її стосунки з Росією, яка, як відомо, рішуче виступає проти розширення Альянсу?
— Цьому сприяють існуючі стереотипи. Корінь нашого нерозуміння саме в тому, що ми не знаємо, як створювалась організація. Дійсно, НАТО створювалось як оборонне об’єднання, яке намагалося збалансувати наростаючий вплив Радянського союзу в Східній Європі. Тоді в Європі була напружена політична обстановка: війни, конфлікти між європейськими державами. США спочатку не хотіли приєднуватись до цієї структури, тому що не мали бажання втручатись у справи Європи. Але, зрештою, після умовлянь європейців, зокрема, французького президента генерала Шарля де Голля, Америка погодилась. Це був європейський проект: ідея європейських країн, які відчували свою слабкість і незахищеність, та мали потребу об’єднатись задля того, щоб в майбутньому не виникало нових загроз. Сама ідея колективної безпеки належить малим країнам, які мали недостатньо сил, щоб протидіяти великим країнам. Ініціатором створення стала Бельгія, нейтральна країна, яка була двічі окупована, в Першу і в Другу світові війни. Бельгійці зрозуміли, що нейтралітет як такий не діє та почали шукати захисту в системі колективної безпеки.
Іноді сприймають Альянс як протидію Росії. Насправді це не так. НАТО — це політико-військова організація, яка активно співпрацює з багатьма партнерами, в тому числі і з Росією, яка є її стратегічним партнером. В НАТО є дві великі програми: «Партнерство заради миру» та «Середземноморський діалог». Росія бере участь у ПЗМ. Російська еліта, військові, політики знають багато про НАТО і співпрацюють з Альянсом. Проте, щоб утримати своїх громадян в покорі, російський напівтоталітарний режим потребує зовнішньої загрози. Тому для населення Росії через ЗМІ підтримується міф про загрозу НАТО. На жаль, російські ЗМІ рикошетом падають на українське інформаційне поле.
— Деякі політичні сили наголошують на проведенні референдуму з питання вступу України до Альянсу саме зараз. Як ви ставитесь до цієї ідеї?
— Якщо політики, маючи повну інформацію про Альянс, дані розвідки, служби безпеки, інформацію аналітиків, експертів із питань безпеки, не знають, як забезпечити безпеку, то народ точно знає менше за них. У даному випадку референдум — це перекладання відповідальності на народ. Референдум потрібний для того, щоб визначити ступінь підтримки ідеї в суспільстві, для чого можна провести соціологічні опитування. Політичні сили спекулюють цією темою.
Зрештою, є не так багато поважних міжнародних організацій, зокрема, ООН, ЄС, НАТО,СОТ, Міжнародний валютний фонд. Україна є членом частини цих організацій, в інших набуває членство. Але ми не проводили жодного референдуму з питання вступу до СОТ, наприклад. А якби й провели, я впевнений, що відповідь була б негативною, тому що більшість людей не є фахівцями з питань економіки. Проте ми довіряємо Міністерству економіки та експертам, які говорять, що членство в СОТ — це крок на шляху економічного зростання. Подібна ситуація і з питанням безпеки. Міністерство оборони, силові структури та інші фахівці говорять, що членство в НАТО корисне для нашої держави. Потрібно довіряти своїм експертам.
ПИТАННЯ БЕЗПЕКИ ОБ’ЄДНУЄ ВСІХ
— Чи можна сказати, що громадські організації зараз працюють ефективніше по інформуванню громадян про НАТО, ніж політичні партії?
— Якщо порівняти політичні партії та громадські організації, то так, громадські організації працюють краще саме по інформуванню населення. Ми, громадські організації, ставимося до цієї теми незаполітизовано — як до теми, що актуальна для всіх громадян України, незалежно від політичних переконань. Тому питання безпеки об’єднує всіх: усі регіони країни, старих і молодих, військових і цивільних. Ми зацікавлені в тому, щоб безпека вивчалась як наука. Політичні ж партії часто зацікавлені лише в піднятті свого рейтингу, тому спекулюють на тему безпеки, не виконуючи конкретних дій для вирішення питання. Тому ефект від політичних партій загалом невеликий.
— Чи існує специфіка популяризації ідеї інтеграції саме нашої країни в НАТО?
— НАТО не буде проводити інформаційну кампанію в Україні, бо це внутрішня справа самої країни. Питанням безпеки держави та співпраці з НАТО повинні займатись наші фахівці — влада, політики різного рівня, державні діячі. Під час інформування населення потрібно враховувати дві проблеми: матеріально-технічну та політично-ідеологічну. Що стосується фінансового забезпечення, то раніше держава не виділяла кошти на цю інформаційну кампанію, частково виділяла у 2007—2008 рр., коли почалося зростання кількості та якості освітніх програм, видавництво літератури, проведення спеціальних заходів. Цього року держава виділяє менші кошти, і криза вносить свої корективи, але робота продовжується. Друга проблема є більш складною. Політично-ідеологічна проблема полягає у протидії певних політичних сил. Нема консенсусу навіть серед політичних партій, які мають фракції в парламенті. Це гальмує інформаційну кампанію. У країнах, які недавно набули членство в НАТО та ЄС, мав місце політичний консенсус: в Польщі, Литві чи Словаччині навіть комуністи підтримували членство своїх країн у НАТО. В Україні політичні сили дезорієнтують суспільство, створюючи нові міфи про НАТО.
РЕФОРМУВАТИ ПОТРІБНО НЕ ТІЛЬКИ СЕКТОР БЕЗПЕКИ, А Й УСЕ СУСПІЛЬСТВО
— Які реформи у військовій та цивільній сферах повинна здійснити Україна, щоб вступити в НАТО?
— Сам шлях до НАТО і зміни на цьому шляху — прогрес для нашої держави. Реформувати потрібно не тільки сектор безпеки, а й усе суспільство. Проте для цього нам не потрібно шукати особливих шляхів трансформації суспільства — ми можемо адаптувати до умов України вже існуючі моделі євроатлантичної інтеграції, які були створені з досвіду європейських країн-членів НАТО. Сьогодні для України більш актуальним і складним питанням є здійснення реформ у суспільстві, ніж у секторі безпеки. Усі міністри оборони України, наскільки пам’ятаю, говорили, що українська армія готова до вступу в НАТО. Проте справа за суспільством у цілому, бо в організацію вступають не лише збройні сили, а вся країна. Для нас членство в НАТО — не лише інструмент безпеки, а й геополітичний вибір. Це певний етап на нашому європейському шляху. Усі східноєвропейські країни, які набули членство в НАТО, згодом вступили до Євросоюзу. Вливаючись в сім’ю країн-членів НАТО, ми повинні удосконалити громадську, економічну, судову, політичну сфери, щоб загалом українське суспільство не було слабшим за розвитком, ніж суспільства країн-членів НАТО.
— Чи дійсно військова реформа передбачає скорочення армії?
— Ні, тому що реформування збройних сил, скорочення чи збільшення армії — внутрішня політика держави. При вступі в НАТО важливо те, щоб армія була обороноздатною та мала хороше забезпечення. Облаштування армії — справа кожної окремої країни. Армії країн НАТО є національними: немає військ НАТО, немає уніформи армій країн-членів НАТО. Кожна країна має власну армію, власну систему призову, власну зброю. Стандарти НАТО вимагають зміни лише тих структур, що відповідають за взаємодію: перш за все, це використання англійської мови як засобу комунікації, вдосконалення системи зв’язку, проведення спільних маневрів та міжнародних миротворчих місій.
БІЗНЕС-СТРУКТУРИ ТА ЄВРОАТЛАНТИЧНА ІНТЕГРАЦІЯ
— Чи зацікавлені бізнес-структури в просуванні ідеї інтеграції?
— Чесні бізнес-структури зацікавлені в євроатлантичній інтеграції, тому що вона веде за собою захист прав виробника й споживача, унеможливлення корупції, зрозумілі правила гри в бізнесі, економічний розквіт, як в інших країнах-членах НАТО. Для тієї частини бізнесу, який паразитує на державі та працює по непрозорих схемах, вступ до НАТО є невигідним. Загалом членство в НАТО сприятиме економічному розвитку і дасть поштовх для інвестицій в країну, оскільки ми матимемо гарантії безпеки й менше зусиль будемо приділяти оборонним аспектам.
— Хто, крім держави, фінансує кампанію по інформуванню населення про НАТО?
— Цілісною кампанією це назвати важко, але процес інформування відбувається. Державні органи влади, міністерства й відомства сприяють цьому. Особливий вклад роблять неурядові організації країн-членів НАТО, міжнародні агенції та фонди. Громадські організації працюють над інформуванням населення на альтруїстичних засадах. У Громадську лігу «Україна — НАТО» входить 72 неурядові організації. Членами цих громадських організацій є люди, які цікавляться темою колективної безпеки, часто це колишні військовослужбовці, викладачі, науковці, які витрачають свій час і зусилля на роботу по інформуванню. Робота йде, але вона могла б бути ефективнішою. Для цього потрібне краще фінансування та краща система взаємодії державного і недержавного секторів, центральних органів виконавчої влади й місцевих. Якби до роботи над інформуванням долучилось більше регіональних неурядових організацій, мас-медіа, осередків політичних партій, то населення було б значно краще обізнане про НАТО.
— Існує думка, що у разі вступу України до НАТО та ЄС політика держави буде залежати від рішень цих організацій. Дійсно так?
— НАТО — це міжурядова угода по безпеці. Це система взаємодії між секторами безпеки країн щодо протидії загрозам. Країни-члени НАТО — союзники, які керуються принципом «один за всіх і всі за одного». Кожна держава-член НАТО має право самостійно визначити, чи підтримує вона рішення організації і наскільки вона буде задіяна в реалізації цього рішення. Натомість ЄС — складна наддержавна структура, яка має власний парламент і уряд, рішення яких країни-учасниці повинні дотримуватись.
Потрібно розуміти те, що рішення в НАТО приймаються консенсусом і що Україна повинна докласти певних зусиль для того, щоб інші країни-члени організації схвалили її приєднання до лав Альянсу. Одночасно аналітики НАТО усвідомлюють, що без України не може бути повної безпеки в Європі.
