Експорт русофобії
Iсторія із затриманням чотирьох російських офіцерів у Грузії й реакцією (в обох значеннях цього слова) Кремля показує глибину прірви, в якій опинилася російська державність. Після того, як перестала бути ядром імперії, колишня метрополія так і не змогла відчути себе незалежною державою. У головах представників російської влади немає адекватного уявлення про Росію, й це головна причина череди справді диких політичних та економічних кроків, що штовхають країну до неоізоляціонізму. Президент багатонаціональної країни на зустрічі з керівниками думських фракцій височайшою волею санкціонує переслідування людей за національною ознакою, заявляючи про ущемлення прав «корінних народів російських регіонів». Спецслужби влаштовують всеросійський шмон грузинів. Тим часом уважні відвідувачі російських магазинів уже виявили в них напій під назвою «Руський боржом» — кажуть, з твердим знаком на кінці слова. Скоро, очевидно, відкриємо казино «Руський Голден пелас» — де- небудь подалі, в Сибіру, в рамках боротьби за високу мораль.
Причому вся ця ксенофобська вакханалія, зауважте, проходить під лозунгом захисту російських громадян у близькому зарубіжжі. А якраз ці ж самі російські громадяни, яких їхня рідна країна зраджувала, де могла й як могла, тепер не в змозі виїхати з Грузії додому саме завдяки оголошеній російською владою транспортній блокаді ненависного сусіда.
Погляньте, який дивний стриптиз влаштовують правоохоронні органи! Адже вони буквально до кінця минулого тижня роками чудово кришевали той же самий «грузинський кримінал», з яким тепер за сигналом політичної сурми почали люто боротися. А наскільки яскраво проявляють себе наші депутати! Ці люди, які обрані народом і які, значить, його волю, нехай навіть чисто формально, висловлюють, радісно кричать, що грузини «годуються в Росії» й тепер ми їм цю годівницю закриємо. Добре, навіть якщо й годуються — вони що, у когось хліб відбирають? Чи ми в багатонаціональній, багатоконфесійній Росії й надалі вестимемо дискусії із застосуванням вогнепальної зброї на тему, який народ в якого відбирає шматок хліба?
Ви хочете сказати, що наш народ не проти такої дискусії? Я, на жаль, також вважаю, що не проти. Але чи не називаються така дискусія й такі дії розпалюванням міжнаціональної ворожнечі?
А якщо таку дискусію словом і ділом ведуть безпосередньо державні органи — чим це відрізняється від «державного тероризму», як наші офіційні особи тепер іменують політику грузинських колег?
Але найголовніше — наша чудова влада після цього ще й дивується, чому Росію не люблять у Грузії. Тож Кремль, якщо хто не пам’ятає, навіть проти дружньої Абхазії не так давно мандаринову блокаду влаштовував, коли вона посміла всупереч волі російської влади проголосувати на президентських виборах за Сергія Багапша, а не за Рауля Хаджимбу. Якщо Росія для росіян, чому тоді Грузія не для грузинів? Чому грузинська влада має любити й поважати російських солдат, якщо в Росії антигрузинські дії офіційних структур набули характеру відвертого погрому?
Гостра форма кризи самодостатності призводить до того, що Росія робить усе, щоб її не любили. Спочатку прощає Україні більше мільярда доларів газового боргу й обіцяє всілякі преференції українським гастарбайтерам, а коли український народ не обирає Президентом «нашу» людину, раптом згадує про необхідність торгувати газом за ринковими цінами. Чому більше за все страждає та сама російськомовна промислова Україна, яку кремлівські політтехнологи відкрито мріяли «федералiзувати» або навіть від’єднати від решти країни? Усіма можливими способами — від видачі російських паспортів жителям бунтівних територій до постачання їх зброєю — розколює Грузію, а потім дивується, чому грузинська влада так люто хоче позбутися наших миротворців. Виживає іноземних інвесторів з уже діючих або узгоджених глобальних бізнес-проектів на території Росії, а потім свариться, що нашим компаніям не дають поглинути західні.
На жаль, поряд із нафтою й газом головним експортним товаром нинішньої Росії стає... русофобія. Оголосивши весь світ навколо себе ворожим, російська влада сама стає все більше ворожою до решти світу.
Не можна примусити полюбити й навіть поважати себе силою. Неадекватно, шалено, майже шизофренічно реагуючи на хамські, але зовсім не термінальні (російських офіцерів усе- таки вже відпустили) дії влади Грузії, називаючи це провокацією й чогось піддаючись на цю провокацію, російська влада не просто гуртує грузинський народ навколо ненависного їй «режиму Саакашвілі». Вона, що значно сумніше, ще й настроює простих грузинів — якi історично, віками любили росіян — проти себе. А одночасно нацьковує одну частину свого власного народу на іншу. Що для Росії, самобутність якої й полягає в унікальному конгломераті народів, релігій і культур, — як смерть. Для Росії, не для Грузії.
