Фальстарт з другої спроби
Друга спроба обрати президента Сербії не вдалася так само, як і перша. До виборчих дільниць знову прийшло менш як половина громадян республіки, що мають право голосу, і вибори було визнано такими, що не відбулися. Воїслав Коштуніца, чинний президент Югославії та головний кандидат на сербських виборах, вже заявив, що його Демократична партія звертається до суддів, оскаржуючи такий результат виборів. Мандат чинного президента Сербії Мілутіновича закінчиться 5 січня. Далі — або хаос, або термінова зміна законодавства. Коштуніца, наприклад, уже заявив, що досить уже ігор з обранням президента, і тепер потрібно буде проводити позачергові парламентські вибори. Для Мілутіновича затяжка з розв’язкою кризи означатиме затримку з його появою перед Гаазьким трибуналом — він став першим в історії чинним главою держави, якого було звинувачено міжнародним трибуналом.
Причина, за якої Коштуніца ладен мало не воювати за посаду, яка, здавалося б, менша за його нинішню, проста. За умов, коли Югославії не існує де-факто, й існують домовленості про її перейменування на союз Сербії та Чорногорії, тобто скасування де- юре, його владні повноваження виглядають, м’яко кажучи, не зовсім зрозумілими. Повноваження президента Сербії — чіткі й зрозумілі. Щоправда, і тут виникає питання реального впливу на події, оскільки сьогодні чи не єдиним впливовим владним органом є уряд, очолюваний Зораном Джинджичем. Саме його, колишнього лідера антимілошевичевої опозиції, Коштуніца персонально звинуватив у зриві виборів. Президент Югославії вважає, що визнанню його успіху (він набрав майже 58 відсотків голосів тих, хто прийшов голосувати) завадили дві пастки, поставлені сербським урядом. А саме — надто високий ценз і підроблені списки виборців. Надто високий ценз згідно закону вимагав явки більше за 50 відсотків від загального зареєстрованого числа виборців у першому турі. Явка ж склала 45 відсотків — що може свідчити лише про небажання більшості сербів голосувати за наявний «букет» кандидатів — «м’якого націоналіста» Коштуніцу, відвертого націоналіста Шешеля і Пелевича, соратника вбитого польового командира Аркана. Поки що пов’язана з чималими витратами драматична операція із зміни югославського керівництва в 2000 році без одночасних радикальних реформ принесла в результаті лише певне розчарування і сербського суспільства, і Заходу. Будь-яке керівництво республіки буде змушене приймати дуже непопулярні рішення і відтак, буде приречене, вважають з цього приводу спостерігачі.
