Фінальний вердикт в Гаазі та самогубство генерала

29 листопада під час засідання Міжнародного трибуналу щодо колишньої Югославії сталася безпрецедентна подія: під час судового засідання колишній генерал боснійських хорватів Слободян Пральяк оголосив, що він «не військовий злочинець», випив отруту, після чого помер у лікарні. Це сталося одразу після оголошення суддею, що вирок 72-річному Пральяку залишається в силі: в 2013 році його засудили до 20 років позбавлення волі. Як пише DW, Пральяк — один із шести колишніх політичних і військових лідерів боснійських хорватів, які постали перед судом. Він був одним із командувачів з’єднання, яке вчинило воєнні злочини проти боснійських мусульман у близько 30 муніципалітетах Боснії та Герцоговини і, зокрема, був засуджений за руйнування мосту XVI ст. в місті Мостар.

Одразу після цього у низці світових ЗМІ почали писати про те, яким чином підсудному вдалося пронести пляшечку з отрутою до залу суду. The Guardian ставить питання: «Як він міг таємно пронести пляшку в суд, де мала б бути сувора безпека під час найдовшого Трибуналу щодо воєнних злочинів у Гаазі?»

Як повідомляє Radio Free Europe, голландські прокурори розпочали розслідування щодо того, яку речовину вжив підсудний і чи отримував якусь сторонню допомогу в отриманні отрути.

Reuters пише, що у в’язниці ООН в Гаазі, де перебувають засуджені в міжнародних злочинах, були посилені заходи безпеки після того, як підозрюваний колишній президент Сербії Слободан Мілошевич помер від серцевого нападу. До цього лише двоє підсудних і обидва серби, які очікували на рішення Гаазького трибуналу у в’язниці, покінчили життя самогубством.

Прикметно, що саме в цей день Міжнародний кримінальний трибунал щодо колишньої Югославії виніс своє останнє рішення і, пропрацювавши чверть століття, припинив свою роботу.

DW пише, що самовбивство Пральяка затьмарило фінальний вердикт кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії. За даними агенції, за 25 років суд пред’явив звинувачення 161 людині, було засуджено 90 людей, в тому числі президенти, генерали, керівники спецслужб, більшості з яких дали довгі строки ув’язнення. Зокрема, велика увага була прикута до процесу над президентом Сербії Слободаном Мілошевичем, який помер до оголошення йому вироку. А минулого тижня Гаазький трибунал засудив до довічного ув’язнення колишнього генерала армії боснійських сербів Ратко Младіча.

«НЕМАЄ ЖОДНИХ ДОКАЗІВ, ЩО ВИРОК ТРИБУНАЛУ ПРАЛЬЯКУ БУВ НЕПРАВОСУДНИЙ»

Володимир ВАСИЛЕНКО, доктор юридичних наук, Надзвичайний і Повноважний Посол України, суддя Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії  (2002—2005 рр.):

— Ця драматична подія стосується однієї людини — хорватського генерала, який таким чином виявив свою незгоду з вироком Міжнародного трибуналу, висловивши свою особисту позицію. Ніяких наслідків: ні політичних, ні юридичних його подія за собою не тягне. В принципі, дуже багато людей не згодні з вироками судів: і національних, і міжнародних.

Щодо Міжнародного кримінального трибуналу для колишньої Югославії, то і раніше значна більшість людей, які були засуджені, вважали себе правими і висловлювали свою незгоду з вироком. Були протести з їхнього боку та з боку їхніх прихильників. В даному випадку протест набув крайньої і драматичної форми. Але немає жодних доказів, що вирок Трибуналу Пральяку був неправосудний і є результатом  якогось упередженого ставлення до підсудного.

— Ви були суддею Міжнародного трибуналу для колишньої Югославії. Розкажіть більш детально про роботу цього органу.

— Трибунал був свого часу заснований для покарання людей, які брали участь у конфлікті на території колишньої Югославії і які вчинили воєнні злочини та злочини проти людяності. Трибунал не виявляв жодної дискримінації ні щодо сербів, ні щодо хорватів, ні щодо боснійських мусульман. Для всіх застосовувались одні й ті ж норми, зафіксовані у статуті Трибуналу та правилах його процедури. Ніякого упередження щодо тих чи інших осіб, зважаючи на їхню національність, не було.

З одного боку, трибунал був створений як орган, який мав покарати винних і в певній мірі відновити справедливість. З іншого, він мав розробити підґрунтя для майбутнього примирення між населенням і державами, які утворилися на місці колишньої Югославії. Поки що жодних офіційних нарікань на діяльність Трибуналу з боку європейських урядів не було і, думаю, що не буде. Всі його вироки ґрунтувалися на праві, були правосудними і справедливими. Я більш ніж упевнений, що ніяких негативних оцінок діяльності Трибуналу з боку європейської демократій висловлено не буде. Головний висновок, який слід зробити, що діяльність Трибуналу відіграла позитивну роль, оскільки було імплементовано принцип невідворотності покарання за міжнародні злочини.  Непокаране зло заохочує до подальших злочинів.

— В Україні триває війна, і Росія чинить агресію проти нашої держави, анексувавши українські території. Чи вірите ви в те, що російські найманці також будуть свого часу покарані за вбивства наших громадян?

— Я вірю в це і думаю, що рано чи пізно справедливість восторжествує. Ще в лютому 2015 року Верховна Рада ухвалила постанову про визнання обов’язкової юрисдикції МКС щодо воєнних злочинів і злочинів проти людяності, вчинених під час збройної агресії Росії проти України. І сьогодні на розгляді МКС перебуває відповідна справа. Її завершення і покарання винних залежатиме від того, наскільки переконливі докази вчинення воєнних злочинів і злочинів проти людяності представниками збройних сил та окупаційної адміністрації агресора надасть українська сторона.

— Міжнародний трибунал для колишньої Югославії судить за тяжкі порушення міжнародного гуманітарного права. Тим часом днями уряд Великобританії відмовився визнавати Голодомор в Україні 1932—1933 рр. геноцидом. Як це пояснити?

— Це вже справа британського уряду. Уряд кожної держави має право визнавати чи не визнавати той чи інший акт, факт, ситуацію. Британський уряд заявив, що для визнання Голодомору в Україні злочином геноциду необхідне рішення британського суду.  Це дивний привід для відмови визнання Голодомору геноцидом. Я не бачу необхідності у визнанні Голодомору британським судом. Можна було би вжити якихось заходів. Є постанова Київського апеляційного суду від 13 січня 2010 року. В ній підтверджені висновки, які були зроблені по справі порушеній Службою безпеки України і які підтвердили факт вчинення комуністичним режимом в Україні злочину геноциду шляхом навмисного вбивства голодом кількох мільйонів українців у 1932—1933 рр.

Слід зауважити, що не менш важливим, ніж визнання тим чи іншим урядом Голодомору геноцидом є ставлення до цієї трагедії українського суспільства. На сьогодні, згідно з даними соціологічних опитувань, 77% українських громадян вважають Голодомор злочином геноциду. Порівняно з минулим, це значне збільшення числа тих, хто таким чином оцінює Голодомор. Це тішить, тому що ставлення суспільства до цього злочину як до національної трагедії свідчить про зростання національної самосвідомості та впливає на зміцнення національної єдності українців. Тому українська влада та громадянське суспільство основну увагу повинні приділяти організації всередині країни заходів, спрямованих на те, щоб 100% наших громадян були одностайні в оцінці цього злочину і були свідомим, хто вчинив цей злочин проти української нації. Це слугувало б могутнім консолідуючим фактором національного згуртування і зміцнення нашої національної ідентичності.