Фінансування боротьби зі зміною клімату
Загалом, практично всі зараз визнають, що розвинені країни повинні будуть зробити значні фінансові вкладення, які дозволять країнам, що розвиваються, впоратися з труднощами, пов’язаними зі змінами клімату. Кошти необхідні для інвестицій у нові джерела енергії з низьким рівнем емісії двоокису вуглецю, у відновлення лісових масивів, у захист дощових лісів, у зміну схем землекористування, в адаптацію і пом’якшення наслідків. У той же час, аналогічна угода про джерела коштів — відсутня.
Розвинені країни дуже неохоче беруть на себе додаткові фінансові зобов’язання. Вони нещодавно зіткнулися зі значним збільшенням державних боргів, і їм усе ще потрібно стимулювати свої внутрішні економіки. Це додає забарвлення їхнім віцдносинам. Швидше за все, разом вони зможуть збирати до фонду «швидкого реагування» по 10 млрд. доларів на рік у найближчі декілька років, більша сума не відповідає їхнім національним бюджетам. Проте така сума навряд чи задовольнить потреби країн, що розвиваються.
Як на мою думку, вказана сума може бути збільшена, як мінімум, удвічі й гарантована на триваліший проміжок часу. Уряди розвинених країн працюють, перебуваючи в омані, що фінансування має здійснюватися з їхніх національних бюджетів. Проте це не так. У них уже є необхідні кошти. Ці кошти не використовуються і перебувають на резервних рахунках їхніх країн у Міжнародному валютному фонді. Витрачання цих коштів не призведе до дефіциту бюджету. Єдине, що необхідно зробити урядам, — це отримати доступ до цих коштів.
У вересні 2009 року, МВФ поширив серед своїх членів Спеціальні права запозичення (SDR) на суму 283 млрд. доларів США, загадковий фінансовий інструмент, який, власне, є додатковою іноземною валютою. Вони можуть використовуватися лише після конверсії в одну з чотирьох валют, після цього на них починає нараховуватися відсоток за комбінованою ставкою, яка застосовується щодо короткотермінових скарбничних векселів. У даний час відсоткова ставка становить менше 0,5%.
Із нещодавно розподілених SDR на суму 283 млрд. доларів, SDR на суму понад 150 мільярдів доларів «пішли» до 15 найбільш розвинених країн. Ці SDR, в основному без подальшого використання, розміщено на резервних рахунках вказаних країн, у яких потреби в додаткових резервах немає.
Пропоную розвиненим країнам, на додаток до щорічного формування фонду «швидкого реагування» на суму 10 млрд. доларів США, об’єднатися і надати SDR на суму 100 млрд. доларів США у позику терміном на 25 років спеціальному зеленому фондові, який обслуговує країни, що розвиваються. Цей фонд зможе оперативно розпочати проекти з лісівництва, лісового господарства, землекористування, а також сільського господарства — в областях, які пропонують широкий спектр можливостей зі скорочення або пом’якшення наслідків викиду двоокису вуглецю, а також забезпечити значні результати на ринках квот на емісію двоокису вуглецю.
Результати, які можуть дати такі проекти, пов’язані не лише з викидами двоокису вуглецю. Наприклад, результати від реалізації проектів із землекористування можуть також включати потенціал для створення стійкішої життєдіяльності в сільській місцевості, забезпечуючи стійкі й вищі врожаї, а також створюючи умови для зайнятості сільського населення.
Це проста й практична ідея, вже існує такий прецедент. Велика Британія і Франція, кожна з них, нещодавно позичили SDR на суму 2 мільярди доларів США спеціальному фондові МВФ для підтримки пільгового кредитування бідних країн світу. На цьому етапі МВФ узяв на себе відповідальність за повернення основного боргу і відсотків за SDR. Така ж процедура може використовуватися і в цьому разі.
Я також пропоную, аби країни-учасниці використовували золотовалютні резерви МВФ як гарантію сплати відсотків і повернення основного боргу. МВФ має велику кількість золота — понад 100 мільйонів унцій — і це в бухгалтерській звітності за історичною вартістю. Таким чином, за поточними ринковими цінами їхня вартість більш ніж на 100 млрд. доларів США перевищує їхню облікову вартість. Золото вже було призначене для використання на користь менш розвинених країн. Пропонований зелений фонд відповідатиме цим вимогам.
Це означає, що розвинені країни, які дають SDR у борг, не зазнаватимуть витрат за відсотками, а також не відповідатимуть за повернення основного боргу. Взаємозалік прибутків і видатків за відсотками пов’язаний із декількома серйозними технічними проблемами, особливо в США, проте, чистий ефект буде позитивним. З подібними технічними проблемами стикалися попередні спроби використання SDR для практичних цілей, але вони не стосуються пропонованого зеленого фонду.
На користь цієї пропозиції можна представити три сильні аргументи. По-перше, зелений фонд може бути самофінансованим або навіть таким, що приносить прибуток. Фактично буде використано, якщо взагалі буде використано, дуже мало золота МВФ.
По-друге, проекти приноситимуть дохід, лише якщо розвинені країни співпрацюватимуть при визначенні правильного типу ринку квот на емісію двоокису вуглецю. Створення зеленого фонду стане своєрідною заставою, яка сприяє цьому, бо піддаються ризику золоті резерви МВФ.
І, нарешті, ці гроші будуть доступні негайно, що дозволить негайно ж розпочати проекти із захисту від викидів вуглецю.
Із усіх вищезгаданих причин, країни, які розвиваються, зобов’язані з ентузіазмом прийняти мою пропозицію. Основним моментом є можливість значного збільшення суми, доступної для боротьби з проблемами, пов’язаними з глобальним потеплінням, у країнах, що розвиваються, за допомогою існуючого розміщення SDR, при цьому виплата відсотків за ним гарантується золотими резервами МВФ.
Єдине, чого бракує, так це політичної ухвали. Факт, що для отримання доступу до SDR потрібне схвалення Конгресу США, означає, що без тиску з боку громадськості, у тому числі — з країн, які розвиваються, нічого не буде. Від цього залежить успіх або невдача в Копенгаѓені.
Джордж СОРОС — голова правління Фонду Сороса та інституту «Відкрите суспільство». Його остання опублікована книга називається «Крах 2008 року».
