«Газпромізація» європейської енергетичної безпеки

Термін «енергетична безпека» в Європі став означати посилення впливу постачальників і ослаблення імпортерів, що у свою чергу означає різке зниження конкуренції, підвищення політичної вразливості, а також підрив влади закону. Той факт, що найвірогідніший наступник російського президента Володимира Путіна, Дмитро Медведєв, є головою «Газпрому», залишає мало сумнівів щодо рішучості Кремля зберігати залізний контроль над енергетичною галуззю. Але асиметрії в енергетичних відносинах між Європейським Союзом і Росією необхідно покласти кінець.

Стурбованість ЄС щодо енергетичної безпеки, викликана зростаючою залежністю від Росії, ніколи не була сильнішою. Одночасно з експропріацією нафтової компанії ЮКОС російською владою іноземці були витіснені з енерговидобувного сектора Росії. Звичайно, що багато хто в Європі ставлять під сумнів обіцянки Кремля.

Замість того, щоб уникати співпраці з Росією, ЄС повинен прагнути до глибшої взаємодії та взаємовиручки. Він повинен сприяти подальшої інтеграції «Газпрому» на ринок ЄС шляхом лібералізації ринку та його інтеграції в розподільну мережу. Але він також повинен наполягати на реструктуризації «Газпрому» і реальному доступі на російський ринок для європейських компаній, бо небажання Росії виконати ці вимоги гарантує відсутність енергетичної безпеки в Європі.

Дійсно, адміністрація Путіна відома своєю тенденцією до обходу правил і залякування іноземних інвесторів за підтримки прокуратури, податкових органів, регулюючих органів і судів. У той же час «Газпром» став основним гравцем на газовому ринку Європи і його дії перетворили на посміховище зусилля ЄС із розширення співробітництва з Росією.

Стратегія «Газпрому» включає три тактики: кооптацію — культивування партнерських зв’язків із деякими країнами, політичними лідерами й корпораціями для захисту своїх інтересів; попередження — використання свого впливу як постачальника і російської дипломатії для впливу на умови в розподільчій мережі та згрібання активів; і дезагрегування — роз’єднання ЄС за допомогою двосторонніх угод.

Кооптація Європи «Газпромом» була досягнута переважно за допомогою Німеччини, де партнерські відносини з енергетичними компаніями й банками допомогли заручитися підтримкою влади, до чого й прагнула Росія. Всебічне лобіювання, як прямо, так і через посередників, проводиться нині для того, щоб переконати європейські регулюючі органи дозволити довгострокові контракти на постачання в ЄС, незважаючи на їхній згубний вплив на конкуренцію.

Попередження було здійснене «Газпромом» за допомогою великої кількості придбань. «Газпром» наповнив ринок у Туреччині, відключив газ Україні, погрожував тим самим Білорусі й запропонував преференційний доступ на ринок поступливим партнерам, таким, як Італія.

На Кавказі Кремль не дозволив Ірану створити інфраструктуру, яка дала б йому можливість конкурувати з Росією як постачальнику газу в Європу. Щоб не допустити транспортування іранського газу Росія фактично скупила весь енергетичний сектор Вірменії, у той час як її підтримка ядерної програми допомагає зберігати ізольоване становище Ірану й завадити притоку грошей із Заходу, необхідних Ірану для того, щоб стати конкурентом Росії в галузі експорту газу.

Домінування «Газпрому» підкріплюється діяльністю, що координується з Кремлем для посилення його впливу на таких ринках, як Іспанія та Італія. В обмін на угоди з постачальниками-конкурентами, як, наприклад, Алжир, Росія запропонувала величезні поступки на придбання зброї і пільгові умови виплати боргу.

В інших випадках Кремль вдається до каральних заходів, наприклад, коли він відрізав постачання нафти в Литву після продажу НПЗ «Mazeikiu Nafta» польської компанії чи в Україну після того, як її народ проголосував не за ту партію.

Найкращим прикладом дезагрегування є трубопровід «Північний потік», що користується підтримкою Німеччини, але викликає гнів Польщі й країн Прибалтики. Підводний трубопровід обійдеться втричі дорожче, ніж новий газопровід уздовж існуючих наземних маршрутів, підірве енергетичну безпеку східних сусідів Німеччини і є загрозою для крихкої екосистеми Балтійського моря. Але, доставляючи газ безпосередньо в Німеччину, Росія зможе відрізати газ Україні, Польщі й країнам Прибалтики, не порушивши при цьому постачання до Західної Європи — і поведінка Росії останнім часом свідчить, що це є реальною загрозою.

Однак «Газпром» стурбований своїми можливостями як постачальника, як видно з його рішення перемкнути газ із Штокманівського газового родовища на експорт в Європу, замість того, щоб продавати його в зрідженому вигляді на нових ринках Північної Америки. Доти, доки «Газпром» залишається непрозорим, Європа не може знати, чи виділяє її основний постачальник досить ресурсів на розробку майбутніх родовищ. Політична боротьба Кремля за контроль над російським енергетичним сектором призвела до різкого зниження темпів зростання видобування нафти й газу в країні.

Це представляє проблему для Європи. «Газпром» не може бути партнером Європи, якщо він не вкладає засоби у власну інфраструктуру, але грає провідну роль в оббиранні російського приватного бізнесу, інвестує $14 мільярдів у непрофільні активи, як, наприклад, засоби масової інформації, і керується з офісу адміністрації президента.

В Європі не повинно бути проблем із постачанням енергоносіїв. Брюссель повинен вимагати прозорості, пропорційності та верховенства закону від Москви з метою здійснення революційної інтеграції європейського й російського енергетичних ринків.

За допомогою диверсифікації джерел постачання, великих інвестицій у зріджений природний газ, а також підтримки трубопроводу «Набукко» й з’єднувальних трубопроводів між країнами середземноморського басейну Європа може наблизитися до забезпечення енергетичної безпеки.

Сам доступ до розподільчих мереж у Європі, який хоче отримати «Газпром», є козирем ЄС. ЄС повинен сказати «Газпрому», що доступ до розподільчих мереж Європи залежить від аналогічної відвертості російського енергетичного сектора. Результатом буде надання місця на європейському енергетичному ринку Росії, що користується довірою і повагою своїх міжнародних партнерів.

Роберт Р. АМСТЕРДАМ — один із фундаторів і партнер юридичної фірми Amsterdam & Peroff, міжнародний адвокат Михайла Ходорковського і автор блогу на www.robertamsterdam.com.