Генеральний секретар НАТО лорд РОБЕРТСОН: Альянс не планує ніяких операцій на теренах колишнього СРСР

— Чи ви дійсно вважаєте, що відносини між Україною та НАТО можна охарактеризувати як партнерство, виходячи, зокрема, з того, що напередодні операції Альянсу на Балканах ніхто не консультувався з Україною, чим багато хто в Києві був розчарований?

— Україна — одна з найбільш важливих країн на європейському континенті, й вона є дуже важливим партнером для досягнення стабільності в Європі. Тому під час свого візиту я розмовлятиму з усіма українськими лідерами. Це буде вже четверта моя подорож до України, але перша як генерального секретаря. Після цього, 8 лютого, відбудеться візит головнокомандувача Об'єднаними збройними силами НАТО в Європі генерала Кларка. Це — новина, про яку ще не повідомилося. Звичайно ж, значною подією буде й те, що 1—2 березня в Києві збереться Північно-Атлантична Рада, відбудеться перше засідання Комiсiї Україна — НАТО в Україні. Це підкреслює, що ми маємо відносини особливого партнерства, що розвиваються, починаючи від Мадридського саміту. Ми маємо дуже добру програму політичних консультацій і практичне співробітництво у військовій та невійськовій сферах. Це теж свідчить на користь партнерства.

Ви згадали про косовську кризу. НАТО в цей час було повністю відкритим стосовно своїх партнерів, пояснюючи їм свої дії під час операції і плани на майбутнє. Як міністр оборони Великої Британії я їздив до Києва, роз'яснюючи, чому була необхідна ця операція й чому була настільки важливою перемога в ній НАТО. Це знову підкреслює важливість відносин між НАТО та Україною та мою особисту зацікавленість в розвитку цих відносин. І ми дуже вдячні Україні за розуміння, висловлене в цей важкий час.

— Чи поділяєте ви вже висловлювану точку зору, що Україна має адресувати рахунки за свої втрати під час балканської операції НАТО, зокрема, від припинення дунайської навігації, безпосередньо до президента Мілошевича?

— Ми визнаємо, що багато країн регіону дуже серйозно економічно постраждали під час косовської кризи. Ця кампанія дуже дорого коштувала й країнам-членам НАТО. Її було здійснено, щоб припинити насильство й дозволити біженцям повернутися додому. Але відповідальність за все, що сталося в Косово, й за всі завдані збитки, звичайно, лежить на плечах самого Слободана Мілошевича. Нещодавно були запропоновані ініціативи з розчистки Дунаю. Але Мілошевич стоїть на своєму й не погоджується навіть на здійснення цих мінімальних проектів.

— Чи дійсно наслідком цієї операції НАТО стала стабільність в регіоні?

— Ситуація в регіоні поліпшилася. Але довгострокова стабільність, як і раніше, ще за горами. Проте я хотів би зазначити, що регіон став набагато стабільнішим та безпечнішим, ніж було б у разі, якби Мілошевичу було дозволено не нести відповідальності за етнічні чистки в Косово. Він на цьому не зупинився б. Поза всяким сумнівом, на черзі були б Воєводина та Чорногорія. І тоді в усьому регіоні знову запалала б війна. Зараз у Косово перебуває миротворчий контингент під командуванням НАТО. І мені хотілося б особливо віддати належне тим українським солдатам, які зараз служать у Косово, і тим, хто раніше служив у Боснії. Вони зробили великий внесок у поліпшення життя в цьому регіоні.

— У такому разі, як ви оцінили б незадоволення в деяких українських колах тим, що український контингент тривалий час перебував у Македонії, а не в Косово?

— Командувач силами КФОР сам приймає рішення про дислокацію військ. Можливо, річ, дійсно, була в тому, щоб зачекати своєї черги. Адже в Македонії перебувають війська всіх країн НАТО. Має сенс проводити ротацію військових контингентів, маючи на увазі безпеку всього регіону. Саме тому досі має місце військова присутність у Македонії та Албанії.

— Чи розглядалися в НАТО можливості миротворчих операцій, скажімо так, на території колишнього Радянського Союзу?

— Ні. Ми не хочемо бути задіяними в операціях на території суверенних держав, з якими ми підтримуємо взаємовідносини.

— Чи зможуть, на ваш погляд, Росія та НАТО відновити колишній рівень відносин?

— Я сподіваюся, що ми в змозі це зробити. Відносини було розірвано торiк, у зв'язку з тим, що Росія виступила із запереченнями проти операції, яку НАТО довелося здійснити в Косово. Але Росія — завдяки діям Віктора Черномирдіна — зіграла значну роль в досягненні остаточного розв'язання проблеми. І коли все закінчилося, Росія повернулася до стану переговорів з НАТО. Але при цьому вона наполягає на обговоренні лише Косово та пов'язаних з ним проблем. Я хотів би відвідати Москву найближчим часом. Я сподіваюся, що нове російське керівництво визнає, що існує дуже багато загроз безпеці в Європі. Це й розповсюдження зброї масового знищення, й міжнародний тероризм, і етнічні проблеми. Це все — питання, які ми могли б обговорити разом, замість того, щоб битися через них.

— Що стоїть за декларованою в Хартії про особливе партнерство можливістю військово-технічного співробітництва?

— Зрозуміло, що ми вивчаємо ті напрямки, в яких є сенс розвивати співробітництво. Один із таких можливих напрямків — це реструктуризація оборонної промисловості. Від цього Україна могла б тільки виграти. Що ж стосується оборонних проектів — наприклад, проекту літака Ан-70, — то, звичайно ж, ці питання повинні вирішувати окремі держави в розвитку своїх відносин з Україною.

— Ви представляєте Велику Британію, яка виступила одним iз ініціаторів європейської безпеки та оборони. Чи не є ця ініціатива своєрідним викликом НАТО?

— Оскільки я був одним з тих, хто стояв біля витоків висунення останньої європейської оборонної ініціативи, то, мабуть, варто очікувати, що я виступаю на її підтримку. Це не є жодним викликом НАТО. Навпаки, ця ініціатива спрямована на зміцнення НАТО. Адже, згідно з нею, пропонується не конкуренція з НАТО, а зміцнення загального потенціалу НАТО за рахунок того, щоб європейські союзники взяли на себе більшу частину відповідальності та ресурсів. Це потрібно, щоб краще збалансувати Альянс. Адже буває так, що американців просять зробити більший внесок, ніж можна було б від них очікувати.

— Якщо ви маєте на увазі операцію НАТО торiк, то чому стався такий дисбаланс?

— Бо американці мали необхідний військовий потенціал, який вони й використали. Надто багато європейських союзників по НАТО скоротили свої військові бюджети, дуже часто вкладаючи гроші в озброєння часів «холодної війни». Ці країни мають більше робити для модернізації своєї оборони. Ми їх закликаємо до цього — відповідно до ініціативи, ухваленої на Вашингтонському саміті.

— Що зараз можна сказати про «другу хвилю» розширення НАТО та про її терміни?

— На Вашингтонському саміті було ухвалено не пізніше 2002 року провести ще один саміт Альянсу, на якому буде прийнято рішення стосовно тих країн, які буде запрошено до вступу. Ми маємо план дій з членством, відповідно до якого держави-кандидати закликаються реформувати свої збройні сили, модернізувати їх, що, звичайно ж, має допомогти зміцненню їхнього оборонного потенціалу. Ми ухвалимо рішення ближче до 2002 року, допомагаючи водночас тим країнам, які хотіли б вступити до НАТО, у плануванні їхньої оборони та безпеки.

— Чому ви, крім Києва, вибрали Одесу для візиту?

— По перше, це гарне місто. По-друге, десь два роки тому я там зустрічався з моїм добрим другом, генералом армії Олександром Кузьмуком на борту військового корабля «Кемпбела Таун». Це назва маленького містечка в Шотландії, де я жив деякий час, і де мій батько був начальником поліції. Мені здається цілком доцільним від півночі Шотландії перейти до півдня України, до Одеси, одного з найкращих міст. Сподіваюся, що зможу побачити його вдень.