Глобальна місія Європи
Європа перебуває в пошуках власної самосвідомості. Я вважаю, що знайти її легко, бо Європейський Союз реалізує принципи вільного суспільства, які можуть слугувати рушієм для встановлення відкритого суспільства в усьому світі.
Дозвольте пояснити, що я маю на увазі.
Поняття відкритого суспільства було вперше використане французьким філософом Анрі Бергсоном у книзі «Два джерела моралі та релігії». Згідно з Бергсоном, одне джерело є племінним і веде до закритого суспільства, члени якого відчувають близькість один щодо одного, але страх і ворожість щодо інших людей. Інше джерело — універсальне, таке, що веде до відкритого суспільства, керується універсальними правами людини, захищає та заохочує свободу індивідуума.
Карл Поппер модифікував цю систему в своїй фундаментальній роботі «Відкрите суспільство та його вороги», опублікованій 1944 року. Поппер вказує на те, що абстрактні універсальні ідеології, такі як комунізм і фашизм, є загрозою для відкритого суспільства. Оскільки домагання цих ідеологій представляти абсолютну правду, є хибним, вони можуть бути насаджені в суспільстві лише шляхом репресій і примусу. І навпаки, відкрите суспільство приймає невизначеність і встановлює закони та інститути, що дозволяють людям із різними поглядами та інтересами жити в світі один із одним.
ЄС у вражаючій мірі реалізує принципи відкритого суспільства. І хоча його керівні принципи не закріплено в конституції, навіть це може бути притаманним відкритому суспільству, бо, за твердженням Поппера, наше недосконале розуміння не дозволяє робити постійні й завжди правильні визначення соціальних відносин.
ЄС виник унаслідок процесу поступової соціальної інженерії — метод, який Поппер вважав відповідним для відкритого суспільства, — яка спрямовується далекоглядною, цілеспрямованою елітою, яка визнає недосяжність досконалості. Вона продовжувала свою справу поетапно, ставлячи обмежені цілі в обмежених тимчасових рамках, чудово розуміючи, що будь-які дії будуть недостатніми і потребуватимуть подальших дій.
Кінець такого поетапного підходу настав із поразкою Європейської конституції. ЄС опинився в нелегкому становищі: в розширеному складі з 27 держав зі структурою правління, розрахованою на шість. Політична воля, необхідна для того, щоб рухати процес уперед, виявилася підірваною. Пам'ять про минулі війни потьмяніла, і загроза в особі Радянського Союзу зникла. Націоналістичні, ксенофобські та антимусульманські настрої перебувають на піднесенні, яке посилюється неспроможністю інтегрувати іммігрантів у суспільство.
На жаль, непорядок у Європейському Союзі є частиною більш масштабного глобального хаосу. Сполучені Штати були колись домінуючою державою й визначали «порядок денний» для всього світу. Однак війна з тероризмом президента Джорджа Буша підірвала основні принципи американської демократії, розширивши повноваження виконавчої влади. Вона підірвала ключовий процес, який лежить у основі відкритого суспільства, розглядаючи будь-яку критику політики адміністрації як відсутність патріотизму і, таким чином, дозволивши Бушу наказати вторгнення до Іраку.
Що ще гірше — війна з тероризмом призвела до зворотних результатів. Вона посилила терористичну загрозу, викликавши невинні жертви, і призвела до стрімкого занепаду американської могутності та впливу. У результаті США більше неспроможні визначати порядок денний для світу.
ЄС не може посісти місце США як світового лідера. Але він може подати приклад як у власних кордонах, так і за їх межами. Перспектива вступу була й залишається найсильнішим знаряддям перетворення країн-кандидатів на відкриті суспільства. І хоча більшість його громадян не усвідомлюють це, ЄС служить надихаючим прикладом. Все, що необхідно на сьогоднішній момент, це натхненність європейців ідеєю ЄС як прототипу глобального відкритого суспільства.
Що це означає, в принципі можна висловити декількома словами: ЄС необхідна спільна зовнішня політика. Це частина європейської конституції, яку потрібно терміново врятувати.
Тим часом, відсутність інституційної реформи не повинна слугувати приводом для бездіяльності.
ЄС уже володіє достатніми ресурсами для того, щоб мати все і вплив на світовій арені:
— половина всієї світової допомоги розвитку;
— найбільший єдиний ринок у світі;
— 45000 дипломатів;
— майже 100000 миротворців, службовців на всіх континентах;
— і перспектива використання торгівлі, допомоги та членства в ЄС як каталізаторів для заохочення перетворення сусідніх держав на відкриті суспільства.
Там, де Європа провадить єдину політику (як, наприклад, щодо Ірану), їй вдалося переконати інші країни, включаючи США, змінити свої давні позиції. Але дуже часто Європа не реалізує свій потенціал.
Наприклад, Європа не досягла істотного прогресу в формуванні спільної енергетичної політики, що робить її все більш залежною від Росії, яка, не вагаючись, використовує це становище. Також Європа не змогла надати належної підтримки Грузії чи накласти відповідні санкції на Узбекистан за торішню бойню в Андижані. Не набрала сили й Європейська політика сусідства, в той час як поводження ЄС із Туреччиною збиває важливого союзника з правильного шляху.
Також проблеми назрівають і в деяких нових країнах — членах ЄС, таких як Угорщина та Польща, де ЄС міг би відігравати більш активну роль у встановленні демократичної стабільності.
Немає потреби говорити, що спільна зовнішня політика ЄС не повинна бути антиамериканською. Така позиція приречена на провал, бо лише посилить розкол міжнародного співтовариства, викликаний адміністрацією Буша. Але ЄС може подати приклад міжнародної співпраці, на який згодом орієнтуватимуться США під керівництвом іншого уряду, що обов'язково прийде до влади.
Джордж СОРОС — фінансист і філантроп; голова компанії Soros Fund Management та Інституту «Відкрите суспільство»
