Гра Берліна «на трубі»

13—14 травня з візитом у Києві перебував міністр економіки Німеччини Петер Альтмаєр. У неділю він провів переговори з представниками німецького бізнесу в Україні, а наступного дня — з прем’єр-міністром Володимиром Гройсманом. Після зустрічі глава уряду написав на Twitter, що Німеччина є дуже важливим партнером і другом України, наголосив на важливості того, що в коаліційній угоді відзначено позицію щодо підтримки нашої держави. Очікувалося, що Альтмаєр прилетить у Київ для того, щоб ще раз обговорити це питання.

Газопровід «Північний потік-2» проходитиме з Росії до Німеччини через Фінляндію, Швецію, Данію. Нагадаємо, після отримання всіх дозволів у Німеччині вже розпочали будівельні роботи з прокладання газопроводу, про що повідомила DW на початку травня. Втім у квітні під час спільної прес-конференції з Президентом України Петром Порошенком канцлер Німеччини Ангела Меркель наголосила на тому, що «Північний потік-2» неможливий, доки не буде вирішена доля транзиту через Україну.

«ЦЕЙ ВІЗИТ БІЛЬШОЮ МІРОЮ МАЄ ЦЕРЕМОНІАЛЬНО-РИТУАЛЬНИЙ ХАРАКТЕР»

Михайло ГОНЧАР, президент Центру глобалістики «Стратегія ХХI»:

— Цей візит більшою мірою має церемоніально-ритуальний характер. З огляду на те, що існує опозиція «Північному потоку-2» з боку України, Польщі та несприйняття в Єврокомісії цього проекту, який проштовхується під німецьким тиском, Берлін проводить певну гру під назвою «послухаємо всіх», в тому числі опонентів. А Україна — головний опонент проекту. Проте послухати не означає почути і, тим паче, не означає піти назустріч. Особливо з огляду на те, що потім Альтмаєр летить до Москви, де йому представлять іншу, добре відому точку зору — що проект економічний і що немає жодної політики, та інші аргументи, якими офіційно оперує і німецька сторона, незважаючи на те, що з уст канцлера Меркель та деяких німецьких політиків звучать оцінки, що це не тільки економічний проект.

По-перше, російсько-німецький консенсус щодо проекту існує, і він не зазнав трансформацій. По-друге, існує також російсько-німецький консенсус щодо транзиту через газотранспортну систему (ГТС) України, і він добре відомий. У Москві Альтмаєру скажуть: ми зберігаємо транзит через Україну, ми це підтверджували вустами «Газпрому» цього й минулого року. Це та відповідь, яка потрібна Берліну, який також вважає, що транзит через Україну має бути збережений. Тільки ніхто не називає цифри. «Газпром» говорить про 10 — 15 млрд кубометрів газу, що для нашої ГТС майже дорівнює нулю, оскільки її потужність — 142 млрд кубометрів. За такого рівня завантаження вона буде не рентабельна і технологічно не працюватиме як система.

Можливо, новацією стане те, що внаслідок переговорів цифра транзиту буде збільшена — наприклад, до 30 млрд кубометрів. Але це теж не вирішує проблеми завантаження ГТС, адже система працюватиме у збитковому режимі. Це максимум, чого можна очікувати від цього турне Альтмаєра до України та Росії. А так позиція залишиться незмінною.

Також цей візит має привчити українців до думки, що не обговорюється питання бути «Північному потоку-2» чи не бути. Мовляв, ми з вами, українцями, обговорюємо питання, як зберегти транзит через вас за умов, коли «Північний потік-2» буде. І це небезпечний акцент, який націлений на те, щоб збити хвилю опозиції України до цього проекту.

— Німеччина вже почала будівництво. Разом з тим канцлер Меркель обіцяла, що «Північний потік-2» неможливий без визначення ролі України як транзитера. Як діяти Києву, щоб німці виконали свою обіцянку щодо транзиту?

— Гадаю, всі ці німецькі заяви лукаві. Вони чудово розуміють роль і значення української ГТС, просто Німеччина не говорить про це вустами своїх керівників, але неартикульовано, стратегічно вона просто прагне перехопити на себе постачання російського газу до Європи.

Якщо працюватимуть обидва «Північних потоки» — це 110 млрд кубометрів потужності. Минулорічний експорт російського газу до країн Європи, за винятком Туреччини, склав приблизно 165 млрд кубів. Якщо з них 110 млрд кубів надходитиме до країн ЄС через Німеччину, вона буде відігравати роль України.

Якби з німецького боку прозвучала не просто загальна вимога до Росії зберегти транзит через Україну, а були озвучені конкретні вимоги. Наприклад, якщо «Газпром» не хоче користуватися українською ГТС і хоче переключитися на «потоки», тоді він має надати свої експортні потужності для використання іншими незалежними видобувниками газу в Росії, які мають відповідний ресурс газу і хочуть його транспортувати в Європу — це «Роснефть», «Новатек». Вони можуть, використовуючи вільні потужності української ГТС, експортувати свій газ до Європи. Інший шлях — відкрити доступ для центральноазійського газу — теж транзитом через ГТС Росії та України. Це тривалий час мало місце упродовж 1990 — 2000-х років.

Але і з українського боку мають прозвучати підходи, запитання до німців та росіян щодо того, якими є механізм, гарантії збереження цього транзиту через Україну і в якій кількості. Досі я не чув, щоб хтось з українського боку так конкретно ставив питання.

— Чому німці не бачать можливості реформувати українську ГТС, а натомість будують газопровід в обхід України?

— Вони просто не хочуть бачити. Питання в тому, що російські експортні газопроводи недаремно називають «відкатопроводами». Просто це вигідно для німецького бізнесу, передусім пов’язаного з промисловістю, виконанням підрядних робіт, виготовленням труб, їхнім бетонуванням, постачанням обладнання. Нічого з цього Росія не має. На 90% «Північний потік-2» складається з імпортних комплектуючих. Тому ті норми відкатів, які пропонує «Газпром», є привабливими для європейських підрядників.

А модернізація ГТС України здійснюватиметься відповідно до брюссельської декларації майже десятирічної давнини, і тут все робитиметься за ресурси європейських банків, прозоро, й відкатів не буде. Тому не треба мати ілюзій щодо німецького бізнесу, коли про нього розповідають, наскільки він чистий, прозорий і чесний. Коли йдеться про те, щоб заробити зайвий євро чи євроцент, швидше спокусяться на «газпромівські пропозиції» відкатів, аніж на наші пропозиції чесного та прозорого підходу.

Крім того, зусиллями російської пропаганди створено образ, що український газовий сектор — непрозорий, корумпований. Хоча це вже далеко не так, ГТС України зараз більш прозора, ніж багато європейських аналогів. Але багато хто продовжує сприймати це саме так.

Також існує пропозиція «Газпрому» для компаній п’ятьох країн-учасниць проекту: вони отримуватимуть дохід у вигляді плати за транспортування газу «Північного потоку-2» в максимально можливому обсязі, незалежно від того, наскільки буде завантажений цей газопровід. Тобто навіть якщо нічого не буде транспортуватися по ньому, вони все одно отримуватимуть дохід. Хто ж відмовиться від такої ласої пропозиції?