Грузія не хоче вірити у нещасний випадок
«Лише тепер ми всі зрозуміємо, ким насправді був для країни Зураб Жванія», — кажуть грузинські журналісти. Сьогодні за ним сумує вся країна — за гіркою іронією долі, оскільки покійний прем’єр-міністр не мав надто великої популярності в народі. Правильніше буде сказати, що його не любили. Найчастіше апелюють до його давніх і міцних зв’язків з Едуардом Шеварднадзе. (Після трагедії останній заявив, що Жванія був для нього, «як рідний син».) Так, 2000 року Жванія керував передвиборним штабом екс-президента. Він був чудовим стратегом, усюди мав свої контакти, зарекомендував себе як майстер політичного лавірування — але любов мас такі якості приносять не завжди. «Жванія не зраджував свого вчителя, — рік тому казав про майбутнього прем’єр-міністра грузинський журналіст Бачо Корчілава. — Просто він зрозумів, що влада Шеварднадзе закінчується, адже Жванія — прагматик». Михаїл Саакашвілі, заперечуючи натяки на власну наближеність до екс- президента, казав, що в політику його привів не Шеварднадзе, а друг Зураб.
Рік тому грузинські журналісти розповідали випадок, коли машини Саакашвілі, Жванія й Бурджанадзе застрягли в одній «пробці». Тоді нічого не варто було ліквідувати одразу всю трійку лідерів «революції троянд». Але попри відоме нехтування керівників держави заходами безпеки, сьогодні практично ніхто не хоче вірити у нещасний випадок із прем’єр-міністром. Кажуть, він був дуже обережним. До того ж, якщо шукати аналогії в історії, потрібно пригадати загибель французького класика Еміля Золя від отруєння чадним газом — той нещасний випадок досі вважають політичним вбивством.
Газета «24 сааті» ставить ряд запитань: Чому так довго бездіяла охорона прем’єр-міністра? Кому належала квартира, де сталася трагедія? За наявною інформацією, Рауль Усупов, що загинув разом зі Жванія, орендував її в січні, і його родичі нічого не знали про це. З якою метою було призначено фатальну зустріч? Водночас досі у ЗМІ практично не було спроб розслідування. Висувати голослівні версії ніхто не зважується з моральних, професійних та інших міркувань, а фактів, які могли б пролити світло на загибель прем’єр-міністра, журналісти не мають (і звинувачують владу в секретності розслідування, відсутності доступу до експертів-криміналістів). Як це завжди буває в подібних випадках, напівмовчання лише стимулює суспільство й деяких політиків висувати власні здогадки.
Одна з них ретранслюється в нашій країні у двозначному формулюванні: «Жванія був конкурентом для президента Саакашвілі». З огляду на вищевикладене зрозуміло, що говорити про можливе суперництво між двома політиками на наступних президентських виборах некоректно. Як уже писала наша газета, сам Жванія заявляв, що йому цілком вистачає роботи на чолі уряду, і він не має наміру балотуватися на верховну посаду. Тож правильніше говорити про конкуренцію між двома групами в керівництві Грузії — групою Саакашвілі та групою Жванія. (Авторитетні експерти Гія Нодіа та Давид Усупашвілі називали уряд «таємно коаліційним».) Саме оточення президента — а не його самого — схильні звинувачувати учасники розмов на грузинських кухнях.
Ще одна версія, яку спробував зробити офіційною депутат парламенту Алеко Шаламберідзе, — причетність до загибелі Зураба Жванія іноземних, а саме російських, спецслужб. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров негайно відкинув подібні обвинувачення.
Існує і третя версія, яка, через мізерну інформацію в офіційних каналах комунікації, будучи найбільш бульварною, здатна перетворитися на найпопулярнішу. Гей-скандалом у Грузії вже закінчилася справа про загибель журналіста «Руставі-2» Георгія Саная. (Щоправда, нова влада країни відновила це розслідування, що було за Едуарда Шеварднадзе аналогом української справи Гонгадзе.) Після самогубства секретаря Ради національної безпеки Грузії Нугзара Саджая також обговорювали подробиці його особистого життя. Як зазначають грузинські журналісти, надто багато збігів за останні кілька років. До того ж, подібний компромат на Зураба Жванія почали поширювати досить давно — ще до парламентських виборів 2003 року, які закінчилися революцією. До речі, так само настійно в грузинському суспільстві останнім часом циркулювала думка, що «Саакашвілі обов’язково позбудеться Жванія»…
Загибель прем’єр-міністра стала важким ударом для Грузії. Не стало політика, який примудрявся балансувати різні підходи до реформування країни. І якщо офіційна позиція Тбілісі свідчить, що влада була єдиною командою, то в цьому була велика заслуга досвідченого стратега Зураба Жванія. За словами грузинських журналістів, версія про зовнішню змову з метою усунення прем’єра могла б згуртувати суспільство. Але вона навряд чи стане головною й офіційною. Інше питання, чи спробують зовнішні сили використати загибель Жванія в політичних цілях, намагаючись перетворити імідж нової грузинської влади на таку собі подібність іміджу колишньої влади України. Гліб Павловський свою думку вже висловив, заявивши, що «не бажає Юлії Тимошенко повторити долю Зураба Жванія».
ДО РЕЧІ
Минулої суботи в Москві вбили успішного грузинського бізнесмена, депутата міської думи Нижньовартовська Мамуку Джинчарадзе. Як повідомляє телекомпанія «Руставі-2», його знайшли з численними вогнепальними пораненнями у його власному автомобілі «Мерседес» на проспекті Вернадського, неподалік від власного будинку. Джинчарадзе помер дорогою до лікарні. Як зазначає агентство Регнум, загиблий був уродженцем Аджарії та переїхав до Нижньовартовська 1988 року. Мамука Джинчарадзе мав контакти з урядом Грузії і, зокрема, із загиблим прем’єр-міністром Зурабом Жванія. Він здійснив у Грузії низку благодійних проектів — у тому числі виділив велику суму грошей на будівництво найбільшого в Грузії тбіліського Кафедрального собору Святої Трійці та пожертвував встановлений на храмі семиметровий позолочений хрест.
За повідомленням телекомпанії «Мзе», 4 лютого у власній квартирі у Тбілісі наклав на себе руки співробітник адміністрації президента Грузії Георгій Хелашвілі. Він працював у Комісії з помилування в адміністрації президента. Деталі події поки що невідомі.
