Губернатори на марші
Московський градоначальник Юрій Лужков став одним із перших російських політиків, що відгукнулися на рішення Державної думи нарешті ратифікувати «великий договір» із Україною. Для Лужкова це — звичайнісінька зрада. Зрада Севастополя, який столичний городничий вперто продовжує вважати російським містом. Саме «великий договір», ратифікований Держдумою, і став, на думку Лужкова, першим документом, що визнає українську належність Севастополя...
Красноярський губернатор Олександр Лебедь тим часом погрожує зупинити виконання російсько-українських домовленостей, згідно з якими радіоактивні відходи з України захоронюються на території Сибіру. Генералові міждержавні угоди — не указ. Він у себе в краї — сам господар і продовжує це доводити екстравагантними заявами...
Звичайно, Лужков не може зупинити депутатів Державної думи чи примусити їх переглянути власне рішення. Звичайно, Лебедь не може вплинути на виконання міждержавних угод — принаймні поки що. Однак разом із цим ситуація із заявами губернаторів непогано демонструє, наскільки влада регіональна в Росії зневажає владу центральну, наскільки намагається переконати, що саме вона розуміє реальні інтереси росіян, а ті — в Кремлі, Білому домі, будинку парламенту — дбають тільки про власну політичну долю... Ще б пак! Адже російська криза навряд чи збільшує можливості центру, однак очевидно дає козирі губернаторам за принципом «порятунок тих, хто потопає — справа тих, хто потопає...»
І ще один висновок, на майбутнє. І Лужков, і Лебедь — кандидати на російське президентство, отже майже кожна їхня заява може сприйматися як передвиборна. І вже тепер можна зрозуміти, що без української теми російській президентській кампанії не обійтися. Кандидати будуть «захищати» росіян як уміють, і нам ще не раз доведеться вирішувати, чи ображатися на них, чи пропускати повз вуха черговий демагогічний вибрик...
