Iгри в незалежність

Примара сепаратизму і незалежності тиняється Європою. У багатьох країнах ці явища мають давню історію, а, наприклад, в Іспанії або Північній Ірландії — досить криваву. Бельгія щойно стала виходити із затяжної урядової кризи, яка загрожувала розколоти країну на дві незалежні держави. В Італії також набирає силу рух за відокремлення півночі країни від півдня. І ось у Шотландії лідер Шотландської національної партії та очільник регіонального уряду Алекс Селмонд заявив про проведення в період із початку 2014-го до початку 2016 року референдуму про незалежність. Треба зауважити, що його партія має в шотландському парламенті абсолютну більшість після виборів, що відбулися в травні поточного року.

«Жоден політик, тим більше з Лондона, не має визначати майбутнє Шотландії. Прем’єр-міністр (Девід Кемерон. — Авт.) мусить про це знати», — заявив перший міністр Шотландії на партійній конференції. Він висловив упевненість, що «Шотландія стане незалежною країною у складі європейського співтовариства і матиме дружні, добросусідські відносини зі своїми партнерами на цих островах». Передбачають, що на референдумі виборцям дадуть можливість вибирати з трьох варіантів: збереження Шотландії у складі Великобританії, повна незалежність і розширена автономія. Маючи розширену автономію, Шотландія розпоряджатиметься всіма податками на своїй території, але збереже єдину з Великобританією армію і зовнішню політику. Селмонд також дав зрозуміти, що націоналісти, незважаючи на готовність до компромісу, виступають за повну незалежність, що передбачає створення власної армії і виведення британської ядерної зброї з території Шотландії. Він додав, що незалежна Шотландія готова буде узяти на себе частину державного боргу Великобританії. Правда, розсудливо змовчав, якою є ця частина і яким чином її обчислюватимуть. Проте, за його словами, це мають компенсувати доходами від видобутку нафти в Північному морі, більша частина яких дістанеться шотландцям.

Треба зауважити, що провести референдум націоналісти в Единбурзі обіцяли ще 2010 року, та їм перешкодила світова економічна й фінансова криза. І ось тепер вони знову взялися виконувати свої передвиборчі обіцянки. Але не одразу, а 2014—2016 рр. Здавалося б, навіщо відкладати те, у чому так упевнений перший шотландський міністр і головний націоналіст країни гір і долин. У тому-то й проблема, що, незважаючи на сприятливі результати виборів, немає достатньої впевненості в позитивній відповіді на референдумі. А це може стати початком кінця всіх націоналістичних намірів.

Цікаво, що в Європі більшість націоналістичних рухів починаються з економічних гасел: у Росії — «Досить годувати Москву!», у Бельгії — «Досить годувати Валлонію!». Далі шляхом циклічної перестановки можна отримати аналогічні гасла італійських, іспанських, корсиканських, швейцарських та інших націоналістів. Не відстають і шотландські. Їм теж не хочеться «годувати Лондон». Коментуючи на прохання «Дня» цю ситуацію, шотландський журналіст Грем Стек зауважив: «Багато шотландців бачать причини справжньої кризи (держборг і бюджетні скорочення) в «англійському» фінансовому капіталізмі й мілітаризмі (нарощування військових витрат під час війни в Іраку) і вважають за краще стати «скандинавською» державою в Євросоюзі. З іншого боку, сумна доля Ірландії, а також криза єврозони ускладнюють подібні розрахунки».

Після Другої світової війни Шотландія довгий час була депресивним регіоном. Однак із кінця ХХ століття почалося економічне відродження коштом великих інвестицій північноамериканських і японських компаній, а також доходів від видобутку нафти й газу на шельфі Північного моря. Ось тоді стрепенулися націоналісти, які до цього були маргінальною партією. Ураховуючи, що порівняно з центральною Англією Шотландія має менш розвинену інфраструктуру і менше спроможна витрачати на соціальні проекти, Лондон стали звинувачувати в грабунку. Хоча проблема зовсім не в цьому. Шотландія має дуже широку, навіть за європейськими нормами, внутрішню автономію. І більша частина зібраних коштів залишається в розпорядженні місцевої влади. Тільки кошти, які спрямовують до Лондона, витрачають непрозоро, знову ж таки за європейськими поняттями, що викликає цілком зрозуміле невдоволення. На заході Старого Світу платник податків звик знати й мати можливість перевіряти, як витрачають його кровні, здані в загальну касу. До речі, подібні питання поставали й у Канаді, що посилювалися лінгвістичними проблемами. Проте після того, як через загрозу розпаду почався відплив капіталу з фінансового центру країни, франкомовного Монреаля, в англомовний Торонто, сепаратизм став згасати на очах. Коли реально підрахували, скільки сплачують до центрального бюджету і скільки коштуватиме незалежність франкомовного Квебека, то вирішили: краще не треба. До того ж і на федеральному рівні зробили бюджет прозорішим, після чого квебекський сепаратизм став надбанням історії.

Як зауважив Грем Стік, «референдум про незалежність можливий і тепер навіть вірогідний, оскільки націоналісти в Единбурзі мають абсолютну більшість у шотландському парламенті, їх наразі нічого не зупинить. Результат референдуму непередбачуваний, особливо тепер, через те, що на минулій партійній конференції лідер націоналістів Селмонд уперше запропонував долучити до референдуму третій варіант — між незалежністю і сьогоднішньою автономією — розширення автономії за прикладом Каталонії в Іспанії. Він так чинить тому, що знає: найближчим часом на референдумі більшість за повну незалежність не проголосує».

Є ще дві обставини, які перешкоджатимуть планам завзятих шотландських націоналістів. По-перше, за чинними законами Великобританії Шотландія не може самостійно взяти й проголосити незалежність. Об’єднане Королівство, про це у нас мало знають, — унітарна держава. Шотландський парламент може лише просити британський парламент від імені свого народу розглянути питання про незалежність. Тому в Лондоні поставилися до ідеї референдуму про незалежність сусідів дуже спокійно. Інша справа, що демократичні норми — і це давня британська традиція — буде дотримано. Тому з британської столиці жодних заперечень не було і не буде. Хочете референдум — справа ваша, а наша — розглянути пропозицію й ухвалити рішення.

По-друге. Селмонд уважає, що незалежна Шотландія обов’язково стане членом Євросоюзу. Але Лондон докладе всіх зусиль для того, щоб максимально ускладнити це. А важелів у нього досить багато. До того ж і Брюссель категорично проти утворення в західній частині континенту нових держав. Тим паче, що Шотландія за всього свого швидкого розвитку — зовсім не Англія в економічному і фінансовому значенні. Позиція ЄС відіграла не останню роль у тому, що раж фламандських сепаратистів помітно зів’янув після категоричної вимоги Єврокомісії знайти вихід із бельгійської урядової кризи. Негайно почалися переговори, і компроміс було знайдено. Отже, Селмонду не доводиться розраховувати на прихильність Брюсселя. І це прекрасно розуміє багато хто в Шотландії. Якраз прибічників розширення автономії стає все більше, а повної незалежності — все менше. Ось і відкладають референдум до кращих часів. Тільки чи настануть вони — велике питання. Схоже, що довкола шотландської незалежності ведуть велику гру між Лондоном і Единбургом. І багато козирів у ній — у руках першого.