«Іменований Волинським – за роль місцевої шляхти у його створенні»

Повідомлення, що Президент України Петро Порошенко подарував литовському президенту Далі Грибаускайте «Луцький» список Другого Литовського Статуту, є особливо цікавим для волинян, адже Волинь і Литву єднає спільна історія. Більше того, «Луцький» список Литовського Статуту називають і «Волинським». Свого часу древній Лучеськ був другою столицею Великого Литовського князівства – у часи Вітовта, якого на батьківщині, у Литві, називають «Великим». У 1429 році він зібрав у Лучеську з’їзд європейських монархів, який називають прообразом нинішньої євроінтеграції. На Волині нині існує ціла низка програм щодо співпраці з університетами Литви і Польщі у вивченні спільної історії, зокрема Східноєвропейський університет став членом Балтійсько-Українського консорціуму вишів. У часи Вітовта держави не ворогували, а шукали порозуміння, і це так актуально для наших часів і нашої дійсності. Керована ним територія перетворилася у потужну державу, Вітовт придушував сепаратистські помисли удільних князів, послідовно протидіяв експансії московського князівства і домігся розширення своїх володінь.

А чому список Другого Литовського Статуту, написаного вже після Вітовта, називають  «Волинським» та яке його значення, коментує Оксана ШТАНЬКО, кандидатка історичних наук,  викладачка кафедри документознавства і музейної справи Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк)

– Другий (Волинський) Литовський Статут – кодекс права Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського (далі – ВКЛ). Своєю появою документ сягає часу знакових політико-адміністративних реформ ВКЛ у 60-х рр. ХVI ст. Йшлося про політичне зближення держави із Польським королівством, а відтак утворенням Речі Посполитої. У 1569 р., після укладення Люблінської унії, Волинь як органічна частина ВКЛ, перейшла до складу новоутвореної держави. Луцьк, за три роки до того, став воєводським центром. Такий статус зберіг за собою до кінця ХVIII ст.

В основу правових постулатів статуту – артикулів, було покладене звичаєве право литовських, білоруських, українських земель, місцеві судові практики, добре відома «Руська правда», правові кодекси польських теренів etc. Документ містив норми судово-процесуального, цивільного, кримінального, господарського права.

Відомі три редакції Литовських статутів. Перший, або ж Старий Литовський Статут, походить із 1529 р. Другий редакції 1566 р., іменований Волинським – за особливу роль місцевої шляхти у процесі його творення. Правнича пам’ятка  складалася із 367 артикулів, поміщених у 14 розділах. За своєю суттю Волинський Статут був удосконаленим доповненням першого кодексу із фактичним узаконенням завершення реформ політико-адміністративного ладу – поділу земель, що стали набутком Речі Посполитої, на воєводства і повіти.

Відомий і Третій (Новий) Статут, укладений 1588 р. Документ перейняв чимало польських правничих традицій, ще більше закріплював привілеї шляхти. Норми права, задекларовані Литовськими Статутами, мали своє функціональне застосування і продовження навіть після поділів Речі Посполитої.