Iнформаційна війна: Росія проти Чечні

Щодо югославського конфлікту, то в інформаційній війні НАТО продемонструвало свою значну перевагу, а виграна інформаційна війна — це вже надзвичайно серйозна заявка на перемогу у війні реальній. Здається, останнє добре уяснила собі Росія, вивчивши власний негативний досвід першої чеченської війни й позитивний досвід США та НАТО під час дій у Югославії. 1994—96 рр. Росія спочатку програла інформаційну війну, а потім уже війну танків, літаків і «живої сили». Цього разу вона вирішила помилку не повторювати.

ПЕРШИЙ ЕТАП: ВІЙНА СЛІВ

Уже перед вторгненням до Чечні в Росії було розпочато масовану «артилерійсько-інформаційну» підготовку. Виходячи з уроків війни 1994—96 рр. було сформульовано головну мету: забезпечити по можливості бездоганне інформаційно-ідеологічне прикриття введенню військ до Чечні. Ця мета мала бути сформульована чітко й виглядати якомога більш привабливою, як для пересічних росіян, так і для світової спільноти. Завдання дуже непросте, враховуючи, що слід було подолати «чеченський синдром» і ясно та правдоподібно пояснити: чому центральний уряд віддає наказ провести масоване бомбардування одного з суб'єктів Федерації з подальшою наземною операцією. (За цього ніяких законодавчих актів, що надавали хоча б вигляд законності вторгненню до Чечні, досі (!) не прийнято.) Таким чином підстави детермінанту другої чеченської війни було сформульовано так: «Бойова операція проти міжнародного тероризму».

Слід віддати належне російським спецслужбам, що займаються розробкою стратегії інформаційної війни — сама про собі центральна ідея вийшла зовні неабиякою. Щодо масованої та масштабної інформаційної атаки, то вона також здивувала своєю продуманістю й досить грамотним технічним проведенням.

Можна стверджувати, що підготовка до масштабної війни (в т.ч. інформаційної) почалася ще під час військових дій у Дагестані. Вихідною точкою власне інформаційної війни з Чечнею можна вважати реакцію офіційного російського керівництва на серію вибухів у різних містах країни; спецслужби зі ЗМІ розгорнули активну пропаганду, спрямовану не лише проти бандитів-терористів, але й проти офіційної влади Республіки Ічкерія та (непрямим чином) проти всіх чеченців. У російській масовій свідомості за дуже короткий час було створено «образ ворога» — чеченця-терориста, з яким можна говорити лише мовою сили. Крім того, посилено доводилася думка, що необхідно знищити терористичне розбійне гніздо (де-факто це «гніздо» — вся територія Чечні), щоб у корені покласти край самій можливості терористичної діяльності.

Козир на руках російських реваншистів був безпрограшний — поки ці почуття домінують у настроях суспільства, повну підтримку будь-яким діям проти Чечні було забезпечено. Головне було — не дати послабшати цій хвилі, спрямувати її страшну енергію не на тих, хто допустив саму можливість вибухів будинків із мирними громадянами.

ХТО, З КИМ І ЧОМУ ВОЮЄ В ЧЕЧНІ

На першому етапі бойової операції величезну увагу приділялося тому, щоб максимально дистанціюватися від війни 1994-96 рр. і переконати всіх, що зараз іде абсолютно інша війна. Надзвичайно важливу роль у інформаційній війні відіграє термінологія; в цьому плані вельми показово, як висвітлювали чеченську кампанію російські ЗМІ. Ось деякі ключові моменти.

1. У Чечні йде не війна, а локальна бойова операція.

2. Не Росія воює з Чечнею, а федеральні війська борються з бандами терористів.

3. Російській армії протистоять не чеченські регулярні сили, а озброєні банди.

4. NB! У Чечні воюють не просто федеральні війська, там воюють «наші» («наші» проти «них» — джерела таких зіставлень у період розвалу Радянської імперії та численних конфліктах, що супроводжують цей розвал, містяться в знаменитій невзоровській «трилогії» про події в Прибалтиці 10-річної давності; одна з частин цього опусу так і називалася — «Наші». Дещо глибше це можна розглядати як апеляцію до глибинних, могутніх і одночасно найпримітивніших форм колективного несвідомого).

5. З бандитами й терористами не може бути ніяких переговорів; їх треба знищувати, знищувати й знищувати. А ще точніше — «мочити»!

Наступний важливий момент інформаційної війни — підміна понять. Коли росіяни зіткнулися з негативною реакцією світової спільноти, протестуючої проти бомбардування Чечні та гуманітарної катастрофи, то вони постаралися перевести «дискусію» в інше русло. Коротко це можна описати так: «Ми воюємо з бандитами-терористами, злочинцями. Вони вбивають полонених, знущаються над ними, відрізають їм голови. Воюємо так, як уміємо й як вважаємо за потрібне. А ви (світове співтовариство) хочете захищати цих нелюдей?! Хіба ми не праві в тому, що знищуємо їх як найнебезпечніших істот?» Росіянам знову — про гуманітарну катастрофу, а вони — про звірства терористів і так далі до нескінченності.

Для деморалізації противника й підняття «бойового духу» росіян ЗМІ постійно акцентували увагу на тому, що силова операція проходить надзвичайно успішно й обов'язково буде доведена до кінця. Переможні реляції, що розповідають про значні успіхи федералів і не менш значні втрати бойовиків, заспокійливі заяви про те, що «ми воюємо не так, як 1994— 96 рр.», постійна підтримка стану нервозності в російському суспільстві й одночасна посилена пропаганда культу «єдності нації», протиставлення «злим» чеченським бандитам добрих «мирних» чеченців — російських кунаків, обіцянки розпочати «політичний діалог із чеченською стороною» після завершення силової операції та багато чого іншого — все це реалії першого етапу інформаційної війни Росії проти Чечні.

Не можна не відзначити, що тотальний інформаційний тиск Росії на першому етапі був до такої міри потужним, що скласти об'єктивну картину того, що, власне, відбувається в Чечні, було надзвичайно важко. Довіряти відомостям російських військових складно; для прикладу можна пригадати війну в Дагестані, коли, за даними Мінооборони, за 15 днів операції було знищено 2000 бойовиків, хоча, за даними тих же військових, загальна чисельність бойовиків, що вторглися до Дагестану, становила 1500 осіб (?!). Зате в ході дагестанської війни лише в республіканські лікарні потрапляло вдвічі більше поранених, ніж повідомлялося в щоденних зведеннях... Західні журналісти не мали можливості уявити повну картину того, що відбувається в республіці. Доводилося, як у старі добрі роки, вибирати фактичний матеріал із повідомлень російських і зарубіжних агентств та ЗМІ, зіставляти їх між собою, знову вчитися читати між рядків офіційних російських повідомлень, відшукуючи шматочки правди й намагаючись скласти з них цілісну картину.

ДРУГИЙ ЕТАП: НАПЕРЕДОДНІ ВЕЛИКИХ ПОРАЗОК

У ході першого етапу інформаційної війни Росія добилася значних успіхів і, загалом, досягла своїх цілей. Однак є всі підстави вважати, що вищу точку успіху в цій війні вже пройдено, й Москва починає зазнавати поразку в цій війні. Надзвичайно важливу роль тут зіграло втручання в чеченський конфлікт світової спільноти. Хоча реально їй поки не вдалося примусити Росію змінити свою позицію щодо Чечні (Стамбульський саміт продемонстрував своєрідний status- quo), проте, в Росії з'явився сильний і досвідчений противник у інформаційній війні, з яким вона не в змозі боротися «на рівних» — США, які до того ж підтримує світова спільнота. Навряд чи можна серйозно говорити про те, що Сполучені Штати обмежаться нескінченними закликами до Росії звернути увагу на страждання мирного населення. В цьому плані вони вже зробили низку кроків, першим із яких (на мій погляд) був скандал із російськими грошима в зарубіжних банках, а останнім — заява Клінтона про неможливість ратифікувати Договір про звичайні озброєння в Європі доти, доки Росія не скоротить чисельність військ на Північному Кавказі. Й можна не сумніватися в тому, що продовження буде.

На заклики чинити тиск на Росію, в т.ч. фінансовий, і спроби його здійснення, на мій погляд, усе ж не здатні призвести до істотних позитивних зрушень. Можна припускати, що таким чином західні «миротворці» доб'ються не миру в Чечні, а подальшого зростання антизахідних настроїв у російському суспільстві, консолідації навколо «нашого» керівництва, яке веде «справедливу війну» в Чечні, й зміцнення реваншистських настроїв. Одним словом, спроби грубого натиску на Росію лише ускладнять відносини останньої з Заходом, але ні війну в Чечні, ні гуманітарну катастрофу не зупинять.

У плані припинення безперспективної війни-бійні в Чечні є перспектива того, що російське суспільство саме виступить проти продовження цієї війни. Передумови для цього вже склалися: військова істерія пішла на спад, суспільство заспокоїлося й отримало можливість тверезо проаналізувати ситуацію. Стратеги інформаційної війни явно пропустили момент, коли в монолітній (на перший погляд) стіні громадської думки з'явилися перші тріщини й почали відвалюватися цілі шматки. Нічого нового в прихильників продовження війни вже немає. Час об'єктивно працює проти них. Війська надовго «зав'язли» в Чечні, великих успіхів немає й не може бути; число вбитих і поранених російських військовослужбовців постійно зростає й, як вірно зазначив оглядач «НГ» Михайло Рагімов «збільшення вантажу «2000» прямо пропорційне зменшенню прихильників «знищення терористів у їхньому лігві». А в повідомленнях, що навіть відійшли на другий план на сторінках газет і у випусках новин, дедалі частіше замість близького й рідного «наші» з'являється холодно-відчужене «федеральні війська», а можливість переговорів із чеченцями («бандитами» та «терористами») вже не заперечується а priori... Тепер реваншистів можуть «врятувати» лише акції, подібні серії терактів у серпні—вересні або рейд терористів на кшталт будьонівського.

Одним словом, почався другий етап інформаційної війни й поразка Росії в ньому здається неминучою. Зараз завдання стратегів цієї війни звелося до того, щоб підтримувати видимість того, що російські війська продовжують виконувати основне завдання — «викорінювати міжнародний тероризм». Очевидно, що виконувати це завдання з кожним днем дедалі проблематичніше. Й коли це стане очевидним для переважної більшості росіян, то рештки «апофеозу інформаційної війни» з віртуальних черепів буде рознесено вибухом громадської думки, що остаточно отямилося від військово-істеричного дурману.