Iракський ендшпіль
Негативна реакція на доповідь Багдада, відіслану Організації Об’єднаних Націй, змушує передбачити, що протягом найближчих декількох тижнів, скоріше за все, знову постане питання про приховану іракську зброю масового ураження. А тому тепер найважливіше, ніж будь-коли, щоб Сполучені Штати зробили все можливе для зміцнення довіри до своєї позиції.
Те, що Сполучені Штати діють рішуче, вже не піддається сумніву. Розгортання американських військ і активна підготовка до війни свідчать про це краще за будь-які слова. Водночас з початку кризи в серпні американські офіційні особи використовують жорстку й войовничу риторику. Дійсно, коли ми розмахуємо важкою палицею й кричимо, створюється враження, — хоча більше за кордоном, ніж удома, — що Сполучені Штати й справді хочуть воювати внаслідок причин, які подеколи оголошуються відкрито, а подеколи свідомо маскуються.
Як результат цього, у світі знижується впевненість у тому, що американській рішучості відповідає виваженість. Як свідчать опитування громадської думки, у багатьох країнах переконані, що Америка налаштована на війну, і вважають при цьому, що адміністрація Буша-молодшого використовує питання роззброєння Іраку як прикриття для свого бажання роздавити правлячий режим, який створює проблеми в регіоні і до якого США, Велика Британія й Ізраїль ставляться з особливою ворожістю.
Тверда більшість опитаних у Франції, Німеччині, Росії й Туреччині виступає проти війни, i навіть у Великiй Британії громадськість розділилася у думці із цього питання. Американці загалом підтримують застосування сили під егідою ООН, але не як односторонню акцію, в якій візьмуть участь переважно американські сили. Іноземці, які симпатизують Америці, дедалі частіше дають зрозуміти, що їм не до душі американська зовнішня політика і особливо готовність Америки вплутатися в цю війну.
У цих обставинах вкрай необхідно, щоб Сполучені Штати в найближчому майбутньому переконали значну частину нашої планети, що тверда позиції Америки в питанні про Ірак, як і раніше, заслуговує на міжнародну підтримку. Адже в кінцевому результаті головним у цій кризі є не Саддам Хусейн і навіть не Ірак. Якщо розібратися, ні той, ні другий наразі не являють собою загрози ні для глобального співтовариства, ні для самих Сполучених Штатів. Як правильно зазначив президент Буш-молодший 12 вересня, «загроза серйозна і зростаюча», але не безпосередня.
По суті, у даній кризі на кону стоять законність американського глобального лідерства й еволюція безпеки міжнародної системи. Те, як ми змусимо Ірак поважати міжнародні правила, створить прецедент для ефективного розв’язання проблем поширення зброї масового ураження й тероризму в інших куточках планети. Якщо в глобальному масштабі не буде визнано законним американське лідерство, що дає необхідну рішучість для колективних дій на основі американської потуги; якщо не буде всебічного обмірковування, якого потребує подібне лідерство, то світ, скоріше за все, поступово скотиться до дедалі зростаючого насильства, аналогічного закону джунглів.
Таким чином, багато залежить від того, якою буде реакція на виклик з боку Іраку. Деякі варіанти розв’язання іракської кризи укріплять глобальну безпеку. Але інші — ні.
Можна передбачити три основні результати:
— Іракський режим зрештою підкориться, задовольнивши в очах і ООН, і США оперативні вимоги, що висуваються до нього резолюцією 1441 Ради Безпеки (РБ) ООН: ніяких «помилкових заяв або умовчувань» у тому, що стосується його програм розробки озброєнь, і «повна співпраця» у втіленні в життя цієї резолюції.
— Іракський режим не піде на задоволення вимог ООН, а також і США. Тоді буде здійснена військова операція під егідою ООН, і іракський режим буде повалено силою.
— ООН і США дійдуть різних висновків, і тоді США проведуть односторонню військову акцію проти Іраку в основному самостійно, хоча й за певної міжнародної підтримки.
Зрозуміло, що перші два варіанти підвищать спроможність світової системи колективно діяти проти аналогічних загроз у інших куточках планети. Це особливо важливо внаслідок посилення непокори Північної Кореї та її рішучості обзавестися ядерною зброєю. У певному відношенні це питання навіть більш нагальне, ніж питання щодо Іраку. Престиж Сполучених Штатів також буде істотно підвищено, тому що будь-який з результатів буде результатом американської рішучості, дипломатії та готовності застосувати силу, навіть якщо це коштуватиме життів деяких американських військовослужбовців.
Третій результат дає менше подібних вигід, спричиняє потенційно більш високу політичну ціну, приховує в собі небезпеку сильніших антиамериканських реакцій як на Близькому Сході, так і в Європі і з більшою ймовірністю може залишити Америку саму розплачуватися за все під час тяжкого й дорогого післявоєнного періоду. Фінансові витрати Америки можуть бути величезними. Одностороння війна може викликати за кордоном хвилю антиамериканських настроїв і, можливо, антисемітизму. І останнє, але не менш важливе: для Сполучених Штатів покарання Іраку за його зухвалу поведінку щодо ООН, тоді як вони самі кидають ООН виклик, може стати пірровою перемогою.
Ті, хто так завзято агітує за третю альтернативу, роблять це тому, що в них на порядку денному стоїть не роззброєння Іраку, а зміна правлячого режиму. Вони також не враховують тривалих наслідків створення прецеденту для ефективної колективної міжнародної акції з метою розв’язання проблем глобальної безпеки. Їхня завищена оцінка американської потуги призводить до того, що вони починають плутати поняття «переважання» і «всесилля», і нездатність зрозуміти цю відмінність може породити динаміку, яка виявиться небезпечною для довготривалого глобального лідерства Америки.
Звідси випливає, що, якщо можна уникнути третього результату, слід докласти максимум зусиль, щоб цього добитися. У наступні декілька тижнів формально це залежатиме від Іраку, який має довести, що дотримується резолюції ООН. Але Сполучені Штати також можуть зробити свій внесок у гарантування того, щоб світова громадська думка загалом і РБ зокрема твердо стояли на своєму, вимагаючи від Іраку чесно дотримуватися всіх умов, інакше проти нього буде рішуче застосована колективно схвалена військова сила.
Глобального консенсусу для формули перемоги добитися буде важче, якщо здаватиметься, що Сполучені Штати виключають з розгляду перший із трьох можливих результатів. Стверджувати, що Ірак приховує свою ЗМУ і водночас не надавати ООН доказів цього, означає підривати довіру до Сполучених Штатів. Позиція Сполучених Штатів щодо Радянського Союзу під час кубинської ракетної кризи була такою ефективною саме тому, що її підкріплювали переконливі й очевидні докази.
Рішення поділитися з Хенсом Бліксом і його інспекторами конкретними даними розвідки, які могли б викрити іракську дезiнформацію, є, таким чином, кроком у правильному напрямку. Войовнича і нетерпляча риторика, особливо якщо війна все-таки розпочнеться, є просто контрпродуктивною у всьому світі й навіть удома. А поспішний початок війни важко обгрунтувати.
Нарешті, варто повторити, що комбінація рішучості й обмірковування є найкращою формулою, яка дозволяє гарантувати, що після іракської кризи підвищаться як світова роль Америки, так і глобальна безпека.
Збігнєв БЖЕЗIНСЬКИЙ був радником президента США Джиммі Картера з питань національної безпеки
