Хай живе еміграція?

Попередні дані досліджень спеціалістів ООН з демографії (остаточні розрахунки очікуються наприкінці березня) пролунали як грім серед ясного неба: тільки для того, щоб зберегти теперішнє співвідношення між працюючим населенням та пенсіонерами, країни Європейського Союзу мають у наступні 25 років «імпортувати» 159 мільйонів іммігрантів. Іншого виходу, вважає відділ народонаселення ООН, у ситої, задоволеної життям, комфортної Європи просто немає, як би це не вважалося неприйнятним, особливо політично, в кожній окремо взятій західноєвропейській країні. Причина дуже проста: завдяки успіхам медицини та соціальної політики населення земної кулі невпинно старішає, тим часом як народжуваність невпинно падає. І те, й інше відбувається в першу чергу за рахунок Німеччини, Франції, Італії та інших розвинених країн.

Це відбувається ще й тому, що за останні двадцять п'ять років Західна Європа внаслідок потужної економічної кризи стала перетворюватися на справжню фортецю. Нові законодавчі акти, чинні й зараз, кардинально скоротили максимально припустимий потік іммігрантів, послаблення було зроблено (й далеко не всіма країнами) лише під час балканських воєн. На той час уже були мiцними економіки Німеччини та Франції, основу яких склала праця турків, португальців, італійців, арабів, поляків, вихідців з колишньої Югославії. Адже ні для кого не секрет, що саме завдяки іммігрантам розвинувся Рурський вугільний басейн в Німеччині. Ще зовсім не так давно величезна кількість сімей в Італії, Іспанії, Португалії — країнах, які входять до Європейського Союзу — могла існувати лише завдяки тому, що чоловіки працювали в Німеччині, Франції, що були на той момент не порівняно більш привабливими для життя.

З тих пір ці країни поступово перетворилися на реципієнтів іммігрантських потоків.

І з того часу лише Туреччина (тепер уже — потенційний кандидат на вступ до ЄС) та країни Магрибу (Алжир, Туніс, Марокко) мають з країнами ЄС угоди про працевлаштування, згідно з якими робітники з цих країн мають ті ж самі права, що й європейці. І очевидно, що мігрантські потоки саме з цих країн будуть основними.

Бо, наприклад, угоди про асоціацію з ЄС Польщі, Чехії, Угорщини, Болгарії, Румунії, балтійських країн цього й близько не передбачають. Лише квоти за двосторонніми угодами — що не знищує незаконної міграції та незаконного працевлаштування.

Українцеві ж взагалі надзвичайно важко влаштуватися на роботу на Заході на легальних засадах — відповідних нормативних актів просто не існує в природі. І все вказує на те, що найближчим часом вони і не з'являться.

Видається так, що сьогодні в Західної Європи вибір не надто багатий: або знову відчиняти свої двері для нової хвилі імміграції, переборовши перш за все психологічний страх, традиційну для далеких країн ксенофобію, бажання й надалі існувати в комфортному замкненому просторі. Або ж приготуватися до хвилі вже забутих економічних криз, соціальних вибухів, пов'язаних із неминучим скороченням соціальних програм, так добре сьогодні тут розвинутих.

Або знайти нестандартний вихід із реальної ситуації — але саме нестандартного мислення сьогодні, здається, добряче бракує Заходу. Чим спроможна Україна допомогти західній демографічній кризі — краще помовчимо...