Хіт наступного політсезону

Підсумок політичного сезону — блискучі перемоги Кремля одразу на кількох фронтах. Чого чекати восени, коли провідні гравці повернуться з відпусток? Із ким ще будемо боротися, від якої спадщини відмовлятися?

Наш коментар такий. Політичний сезон закінчився. Усі головні дійові особи поїхали відпочивати. Утім, і тут не обійшлося без політичного підтексту. Практично жоден із керівників держави не подався грітися на пісочку в заморські країни. Виявом справжнього патріотизму став відпочинок у народному місті- курорті Сочі. Там зібралися прем’єр Михайло Касьянов, шеф президентської адміністрації Олександр Волошин, голова Ради безпеки Сергій Іванов, глава ФСБ Микола Патрушев, міністр юстиції Юрій Чайка… У знаменитому «Бочаровому струмку» не стоїть пусткою жодна дача. Міністри та їхні заступники розселилися в пансіонаті «Сочі», а губернатори та чиновники, які рангом менші, окупували санаторії «Русь» i «Росія».

Між іншим, такий масовий від’їзд на відпочинок — це також новина в політичному житті країни. Олександр Волошин, наприклад, за його словами, за час роботи в президентській адміністрації не відпочивав ні разу. І ось тепер поїхав у Сочі. Утім, хто може заборонити людині відпочити після добре виконаної роботи. А роботу виконали на совість. Кремль, який розв’язав війну на два фронти, остаточно переміг зовнішніх ворогів.

Губернатори після відповідної обробки підписали смертний вирок собі та своїм кишеньковим бюджетам. І, погодившись жити в унітарній державі, роз’їхалися по губерніях у пригніченому стані. Слова заступника глави адміністрації Владислава Суркова про те, що «губернатор має сидіти в губернії», стали реальністю. Володимир Путін прихильно розпорядився створити губернаторам Держраду, і ті з удячністю прийняли жест доброї президентської волі. І тільки найвідчайдушніші просять у глави держави надати цьому органу хоч який-небудь державний сенс. Не такі відчайдушні також поїхали відпочивати в Сочі.

Переможено і клятих олігархів. Масована атака податкової поліції після арешту-звільнення Володимира Гусинського повергла їх у тиху паніку. Два десятки олігархів, немов селянські ходаки, впали в ноги президентові з проханням не карати їх. Спочатку вони сподівалися, що президент пробачить їм старі гріхи, але, приголомшені величчю престолу, задовольнилися простим спогляданням трону. Президент навіть покартав «капітанів російського бізнесу» — мовляв, немає чого скаржитися: самі таку державу і побудували. Ті вийшли з Кремля просвітленими. Щоправда, найобережніші подалися відпочивати вже не в Сочі, а за межі нашої щасливої батьківщини, і дехто повертатися не збирається.

Дрібніших перемог не полічити. І це — крім перманентної перемоги над чеченськими бандитами, що триває майже рік. Серед повержених опинилися й політичні партії, «урегулювання» яких відкладено на осінь. Засоби масової інформації у своїй більшості усвідомили, що критикувати власті за нинішніх умов — означає розписатися у відсутності патріотизму. РТР у своїй п’янкій любові до Путіна В.В. дійшло до того, що, зламавши програму, довело до відома глядачів, як президент відзначав день ВДВ.

Ворогів практично не залишилося, поле розчищено, і після відпусток питання стоятиме в іншій площині: яку саме державу буде побудовано новою адміністрацією. Ліберально-ринкову, з м’яким, майже батьківським авторитаризмом Кремля, чого бажають ліберали, чи, навпаки, диктаторську, з прагненням держави цілком контролювати не лише політичне життя, але й усе величезне російське господарство.

Звичайно, крім внутрішніх проблем, велику роль у виборі шляху можуть відіграти і зовнішні чинники. Наприклад, упаде ціна на нафту, і, напевно, головними винуватцями того, що в держави бракуватиме грошей, будуть ліберали-ринковики, які пригрілися в уряді та кремлівській адміністрації. Проте навіть якщо із грошима, дасть Бог, усе буде гаразд, то головним хітом майбутнього політсезону, скоріше, буде протистояння всередині нинішньої адміністрації. І тут уже зовсім ні до чого «колишні» й «нові» пітерці, «Партія сім’ї» та інші віджилі конструкції. Лінія конфлікту пройде між адміністрацією президента та Білим домом, з одного боку, і силовиками на чолі з Радою безпеки — з другого.

Вона вже намітилася, коли Генпрокуратура порушила справи проти десятка найбільших фінансово-промислових структур, а коли олігархи публічно розкаялись у скоєному, справи якось погасли самі собою. Усі, починаючи від Гусинського, який сидів, і закінчуючи «АвтоВАЗом», виявилися ні в чому не винними. За чутками, генпрокурор, якого так і не зміг знайти президент, дуже тісно в цей період спілкувався з главою Соцзабезу Сергієм Івановим.

Утім, це було тільки передвістям майбутніх битв. І шанси наших лібералів на перемогу, м’яко кажучи, вельми незначні.