Кінець комунізму

В історії деякі події спершу здаються незначними або їхня значущість залишається непоміченою, але згодом з’ясовується, що вони мають надзвичайну важливість. Така подія сталася 50 років тому, коли Микита Хрущов виголосив свою так звану секретну промову на XX з’їзді Комуністичної партії Радянського Союзу. Я вважаю, що вона поступається лише більшовицькій революції 1917 року та початку гітлерівської війни в 1939 році як один із найпереломніших моментів ХХ століття.

У той час здавалося, що комуністичний рух перебуває на гребені хвилі історії, і не лише для громадян Радянського Союзу. У середині 1950-х комунізм займав наступальні позиції в Європі, а також у країнах третього світу, які розвивалися. Капіталізм, здавалося, відживав своє. Усі недоліки комунізму вважалися тимчасовими — лише вибоїнами на шляху до справедливого суспільства, що зароджувалося в той момент. Третина всього людства вбачала в Радянському Союзі силу, що веде світ до глобального соціалізму.

XX з’їзд поклав цьому край. Це був момент істини, очищення зсередини від жорстокості сталінізму. Промова Хрущова на з’їзді вселила сумніви в серця людей і примусила переглянути свої погляди багатьох учасників світового комуністичного руху.

Хрущовим, коли він піднявся на трибуну вранці 25 лютого 1956 року, опанували, на його думку, спонукання етичного характеру. Після свого відсторонення від влади, перебуваючи в ізоляції на власній дачі, він писав: «Мої руки в крові. Я робив усе, що робили інші. Але навіть сьогодні, якби мені довелося піднятися на ту трибуну, щоб розповісти правду про Сталіна, я би зробив це знову. Коли-небудь усе це мало закінчитися».

Хрущов, звісно, брав безпосередню участь у сталінських репресіях, але він також не знав навіть половини того, що відбувалося. Уся система правління Сталіна була збудована на абсолютній секретності, де лише сам генеральний секретар володів повною інформацією. Основою влади Сталіна був не терор, а його монополія на інформацію. Хрущов, наприклад, був приголомшений, коли з’ясував, що в 1930-х і 1940-х роках було знищено близько 70% членів партії.

Спочатку Хрущов не планував зберігати своє засудження Сталіна в таємниці. Через п’ять днів після з’їзду його промова була розіслана всім лідерам соціалістичних країн і зачитана на місцевих партійних зборах по всьому Радянському Союзу. Але люди не знали, як обговорювати її. І на це існувала причина, оскільки проблема з процесом десталінізації полягала в тому, що хоч правда і була частково розкрита, ніхто не запропонував відповіді на запитання, що робити далі.

Після з’їзду стало ясно, що комуністичне вчення було помилковим і згубно корумпованим. Але ніхто не запропонував іншої ідеології, і криза — повільне розкладання системи, що стало очевидним під час епохи застою при правлінні Леоніда Брежнєва, — розпочата з промови Хрущова, тривала ще 30 років, допоки Михайло Горбачов не прийняв свою мантію реформ.

З’їзд, можливо, вселив тільки початкові сумніви, але вони, втім, посіяли справжні хвилювання. Під час першого протесту, що похитнув комуністичний світ у 1956 році, величезні натовпи в Грузії вимагали відставки Хрущова та реабілітації пам’яті Сталіна. Повстання в Польщі та набагато бурхливіша Угорська революція хотіли протилежного. Поляки вимагали комунізму з людським обличчям, а угорці після того, як Імре Нагі спробував реформувати комунізм, взагалі не бажали комунізму.

Усі ці протести були жорстоко придушені, внаслідок чого багато західноєвропейських комуністів покинули лави партії iз цілковитим розчаруванням. Промова Хрущова також розпалила ворожнечу між маоїстським Китаєм і СРСР, оскільки дала можливість Мао претендувати на корону лідера світової революції.

Стурбований протестами, Хрущов постарався охолодити антисталінську кампанію. Звільнення в’язнів ГУЛАГу після його промови тривали, але без зайвого шуму. Тих, хто пережив сталінські чистки, відновили в лавах партії та надали їм нові робочі місця, але заборонили обговорювати пережиті ними страхіття.

Це мовчання тривало до 1961 року, коли Хрущов дозволив нові викриття злочинів сталінської епохи. Їх відкрито обговорювали на радіо й телебаченні. Тіло Сталіна прибрали з Красної площі, були зруйновані пам’ятники Сталіну, а містам відновили їхні первинні радянські назви. Так Сталінград став Волгоградом.

Ідея ГУЛАГу ввійшла в нашу літературу з книжкою Олександра Солженіцина «Один день із життя Івана Денисовича». Ця друга антисталінська кампанія тривала два роки, чого було аж ніяк недостатньо задля того, щоб змінити менталітет країни.

XX з’їзд похитнув світовий комуністичний рух, і замазати тріщини виявилося неможливим. Радянський Союз й інші соціалістичні країни опинилися віч-на-віч із кризою віри, оскільки головною загрозою комунізму був не імперіалізм або ідеологічні дисиденти, а власна інтелектуальна бідність і розчарування.

Отже хоч сьогодні в Росії й заведено винуватити за розвал СРСР Горбачова та Бориса Єльцина — це як марно, так і несправедливо. Система вже була мертва, і великою заслугою Єльцина є те, що він зміг підняти Росію з руїн у повній цілості. Хоча майбутнє Росії невизначене, її історія стає яснішою частково завдяки тому, що ми сьогодні знаємо, що XX з’їзд партії розпочав процес, що привів до закінчення радянського деспотизму.

Рой МЕДВЕДЄВ — історик і радянський дисидент, автор безлічі книжок, у тому числі «Сталін: До суду історії» та «Хрущев: Роки при владі» (спільно з Жоресом Медведєвим)