«Ключ до НАТО — в руках самої України», —

Як завжди в таких випадках, досить багато говорилося про, можливо, загальні, проте, як можна визначити, вразливі речі. Вимоги — побудова громадянського суспільства, політичні, соціальні, економічні зміни, військова реформа — це все стає все більш актуальним, на цих питаннях очевидно, що з наближенням Празького саміту НАТО робитиметься все більший наголос, і з цього розпочинатимуться всі розмови на тему подальших можливих кроків з української євроатлантичної орієнтації. «Ключ повністю в українських руках», — сказав з цього приводу Юджин Рамер на «круглому столі». Альянс, за його словами, був, є й буде відкритим для України, але Україна спершу повинна пройти через зміни, щоб знайти своє місце в Євроатлантичній спільноті, усвідомити, що вона повинна розділяти з нею спільні цінності та інтереси. Саме таким чином Україна може стати однією з опор для євроатлантичної безпеки. Не потрібно, вважає американський експерт, зосереджуватися на дедлайнах, а необхiдно — на сутності відносин.

«НАТО — це не світський клуб», кожен iз його членів має розділяти спільні цінності й інтереси і захищати одне одного, чи буде це в майбутньому Україна, чи Болгарія, чи інша країна. В цій сентенції доктора Фланагана, безумовно позитивним є те, що Україна, в разі, коли вона «визріє» до подачі заявки на вступ, розглядатиметься з тих самих позицій, що й інші можливі країни-кандидати. Наголос тут робиться на тому, що країна, що побажала вступити до НАТО, повинна робити свій власний внесок у забезпечення безпеки — але при цьому «ніхто не вимагатиме від України такого самого за рівнем внеску, як від західних союзників».

У принципі, як саме ставитимуться до України — стане зрозумілим у найближчі місяці. Фланаган і Рамер стали першими, що пообіцяли, — в дискусіях, що триватимуть зараз, у процесі підготовки до засідання Комісії Україна— НАТО в липні в Києві, до Празького саміту НАТО в листопаді визначатиметься, як від особливого партнерства перейти до інтенсифікованого діалогу, а потім — до плану дій з набуття членства в НАТО, яким чином можна буде «посилити діалог».

Поки що Україну запевняють у тому, що з вивченням досвіду роботи з прийняття до НАТО країн Східної Європи Захід матиме кращий досвід розуміння того, які саме зміни повинні відбуватися в політичній, військовій, соціальній, економічній галузях, і Україна цим досвідом обов’язково скористається. А в НАТО, відповідно, буде краща основа для прийняття рішення стосовно залучення України до плану дій з набуття членства (Membership Action Plan, який було ухвалено на саміті НАТО 1999 р.)

Як завжди, констатується, що «не виникає сумніву в тому, що Україна вже зробила свій внесок до євроатлантичної безпеки через свою миротворчу діяльність, і немає сумніву, що в найближчому майбутньому Україна продовжить робити внесок у безпеку». Говорилося й про те, що вже зараз Сполучені Штати вивчають можливості співробітництва в космічній галузі, протиракетній обороні, транспортній авіації.

Отже, можна говорити про те, що США поставили Україні умови, за яких вони будуть зацікавлені в підтримці подальшого зближення України з НАТО. Навряд чи варто сумніватися в тому, що в разі виконання Україною цих умов, у майбутньому посол США в НАТО, можливо, особисто й утримується при голосуванні за прийом нових членів до Альянсу (це вже траплялося, це може статися й у Празі). Але саме Сполучені Штати будуть головною рушійною силою процесу — знову ж таки, враховуючи те, що сьогодні Західна Європа просто не має можливостей, порівнюваних iз американськими, з точки зору механізмів забезпечення безпеки. Це вже є перша відповідь.