Смерть йорданського короля Хуссейна залишила мало кого байдужим серед лідерів країн світу й нікого — у нього на батьківщині. 

Церемонію поховання короля відвідають президенти Сполучених Штатів, Франції, Єгипту, Туреччини, Греції, Італії, а також їхній російський колега Борис Єльцин, який лише нещодавно піднявся з лікарняного ліжка. Пам’ять свого «колеги» вшанують особистою присутністю також монархи та члени монарших родин з Іспанії, Британії та решти країн, де на сьогодні ще збереглася монархія. Ось лише деякі цитати з відгуків лідерів світу на смерть Хуссейна: екс-прем’єр Великої Британії Маргарет Тетчер: «Ніхто не зможе зайняти його місце, справді визначне в історії»; президент США Клінтон: «Велика людина й монарх, чия шляхетність походила не від його титулу»; президент Ізраїлю Беньямін Нетаньягу: «Не було лідера більш щедрого, розсудливого й доброго».

У самій же Йорданії, як повідомляє АП, публічно лунають нарікання окремих йорданців на те, що смерть забрала їхнього улюбленого монарха, а не їх самих чи їхні родини. Ще тиждень тому йорданці бачили свого короля в доброму гуморі. Він широко усміхався перед камерами, призначаючи своїм наступником сина Абдулу, командувача королівською гвардією. А перед тим король повернувся на батьківщину зі Сполучених Штатів, де він лікувався від раку. Попри те, що король знав — йому лишилося лічені дні й години, він справляв враження абсолютно щасливої людини.

Вияви незвичайної пошани до йорданського короля дозволяють говорити про відродження громадянського респекту до монархії взагалі, причому не лише в близькосхідних країнах. Тепер, як бачимо, у виграші лишаються ті країни, які дотримуються здорового консерватизму й не скидали «під гарячу руку» своїх монархів під час кривавих революцій.

Цікаво, що всенародна любов до короля існує серед йорданців навіть незважаючи на загалом невисокий рівень життя в країні. П’ятимільйонна країна має понад вісім мільярдів доларів зовнішнього боргу, сотні тисяч йорданців працюють найманими робітниками в більш багатих арабських країнах, а також і в Європі. Країні загалом не було чим похвалитися і в зовнішньополітичних досягненнях — за правління Хуссейна Йорданія програла 1967 «Семиденну війну» Ізраїлю, втративши Єрусалим та Палестину. Із внутрішніми опонентами Хуссейн теж не панькався. 1970 року він за допомогою бедуїнської гвардії та нащадків вихідців із Північного Кавказу (черкесів) жорстоко придушив повстання палестинців, які становлять 60 відсотків населення країни. За це нинішній лідер Палестинської Автономії Ясір Арафат назвав йорданського короля «близькосхідним фашистом». Десять років з 1974 до 1984, парламент взагалі не скликався, та й нині він виконує лише «декоративну» функцію.

Однак, незважаючи на все це, йорданці любили свого короля.