Корпорація «Кремлівські вбивці»
У своїй п’єсі «Вбивство в соборі» Томас Еліот описує вбивство Томаса Бекета, архієпископа Кентерберійського, як злочин, скоєний за мовчазним наказом. Англійському королю Генріху II не потрібно було давати прямий наказ; його лицарі самі знали, що треба робити з тими, хто, на їх погляд, підривав засади держави.
Еліот обрав як місце дії п’єси Англію XII століття, але він написав її 1935 року, всього через два роки після приходу до влади в Німеччені Адольфа Гітлера. З цієї причини вона, серед іншого, є ще й історією-застереженням про підйом фашизму в Європі. Прикро, але вона й досі не втратила своєї актуальності. Сьогодні шедевр Еліота може бути прочитаний як тривожний прогноз щодо шляху, обраного Росією, де під керівництвом президента Володимира Путіна політика стає вбивчо середньовічною.
МАЛЮНОК ШВЕДСЬКОГО КАРИКАТУРИСТА УЛЛЕ ТЕКНАРА / МАЛЮНОК З САЙТА TECKNAR-OLLE.SE
• Критики Путіна знищуються один за одним. 2006 року журналістку Ганну Політковську було застрелено в ліфті, а Олександр Литвиненко, колишній агент КДБ, що критикував Путіна, помер, отруєний полонієм, у вигнанні в Лондоні. 2009 року Сергій Магнітський, адвокат, що боровся з корупцією, помер у в’язниці через відмову надати йому медичну допомогу, коли його стан став критичним для життя. Того самого року іншого адвоката, правозахисника Станіслава Маркелова, було застрелено після прес-конференції.
Подія минулого тижня, вбивство Бориса Нємцова, видного опозиційного політика та заступника прем’єр-міністра Росії за Бориса Єльцина, не є дивною. Але вона шокує, і, можливо, стане пробуджуючим дзвінком для росіян, які дотепер терпляче ставилися до атмосфери беззаконня й безкарності, небаченої з часів найтемніших днів правління Сталіна.
• Кажуть, що перед смертю Нємцов працював над доповіддю під назвою «Путін і війна», в якій містилися докази участі Росії в конфлікті в східній Україні. Його було вбито за два дні до маршу протесту проти війни, який він збирався очолити. Хтось може припустити, що Путін боявся того, що знайшов Нємцов, і тому наказав його вбити.
Зухвале вбивство Нємцова навряд чи політично нашкодить Путіну. Його популярність зараз сягає 86%. На погляд багатьох росіян, виступаючи проти війни в Україні, Нємцов став зрадником, чия смерть є виправданою, майже затребуваною, державною необхідністю.
• Путін заявив, що особисто стежитиме за ходом розслідування цього злочину. Але ті, хто ним займаються, вже дали зрозуміти, якими будуть його ймовірні висновки: вбивство Нємцова є спробою дестабілізувати Росію. Ми можемо бути цілком упевнені, що того або іншого обвинуваченого буде «знайдено», і що злочин виявиться частиною змови ЦРУ або української влади.
Кремлю не звикати перекручувати правду на свою користь. Напередодні анексії Криму Росією Кремль запевняв, що Сполучені Штати найняли снайперів для стрілянини по прозахідно налаштованих маніфестантах у Києві, для того, щоб звинуватити Росію в їхній смерті. Коли над Україною було збито малайзійський літак (найімовірніше, проросійськими бойовиками), Кремль виступив із офіційною версією, що його збили секретні служби Заходу для підриву репутації Путіна. Такі голослівні заяви розпалюють націоналізм, ненависть й антизахідну істерію, відволікаючи росіян від провини Путіна в економічній кризі країни.
• Втім, якою б зловісною не була путінська Росія, вона є вельми далекою від свого оригіналу. 1934 року Йосип Сталін так само наказав провести ретельне розслідування вбивства свого суперника — Сергія Кірова, керівника Ленінградського обкому ВКП (б). Вбивство організував НКВС (попередник КДБ) за сталінським наказом, але його розслідування надало радянському диктаторові привід для усунення інших опонентів. Пошук убивць Кірова в результаті призвів до «Великого терору» — масової чистки серед лідерів партії, військових командирів, інтелектуалів.
Путін міг і не наказувати вбивати Нємцова й усіх інших. Але він, як Сталін, створив атмосферу страху та беззаконня, в якій всі, хто підтримує Кремль, вважають своїм обов’язком усунення лідерів опозиції будь-якими способами, наче вгадуючи кремлівські бажання.
Атмосфера, в якій злочинні діяння перетворюються на героїчні вчинки, була фірмовим знаком сталінського правління. За Путіна ця задушлива атмосфера повернулася. У похмурі дні радянської історії керівники НКВС перетворювалися на других за важливістю чиновників країни. Сьогодні Андрій Луговий, агент КДБ, що підозрюється британською владою в доставці полонію, яким було вбито Литвиненка, засідає в російській Думі.
• Що ж станеться далі? Чи розв’яже Путін, як Сталін, свій власний великий терор, почавши переслідувати й убивати ймовірних противників? Чи смерть Нємцова підштовхне, нарешті, покірних і добросердно налаштованих росіян до дій?
У перше десятиліття цього століття їм було просто любити Путіна. Він зробив росіян багатими, космополітичними й шанованими. Але сьогодні, коли ціни на нафту впали і почав відчуватися ефект від західних санкцій, він робить їх біднішими, майже скрізь їх починають зневажати. Першого березня, в день, коли Нємцов мав вести свій марш протесту, десятки тисяч росіян вийшли на вулиці з такими гаслами, як, наприклад, ось це: «Немцов — это любовь, Путин — это война».
Невже російська атмосфера безкарності досягла своєї межі, переламної миті? Путінський режим спирається на обіцянку економічного процвітання, якщо її не буде, він може почати розвалюватися. Приводом можуть стати не лише масові протести, але й дії близьких Кремлю людей, які більше не бачать сенсу в політичному виживанні Путіна. Цієї миті, коли Путін став настільки вразливий, його прибічники повинні діяти вкрай обережно — і не забувати постійно озиратися.
Проект Синдикат для «Дня»
Ніна ХРУЩОВА — декан у Новій школі в Нью-Йорку і старший науковий співробітник Інституту світової політики, де вона керує російським проектом. Автор книжок: «Потерянный Хрущев: путешествие в ГУЛАГ российского мышления».
