Корсика посварила друзів
Життя міняється й вимагає відповідних змін від суспільства та його інститутів. Це — аксіома, яку дуже важко вивчити дуже багатьом французьким політикам. П’ята республіка завжди відзначалася надвисоким ступенем централізації влади — місцеві асамблеї в провінціях більше нагадують виконкоми, аніж ради. Навряд чи Париж би пішов на поступки вимогам часу, якби не проблема корсиканського сепаратизму, пов’язаного з тероризмом. І Жоспен щиро вважає, що терор, який триває вже чверть століття, можна припинити наданням острову більших прав під контролем Парижа — тоді як Шевенман переконаний, що потім аналогічного підходу, тобто надання обмеженої автономії, вимагатимуть й інші французькі регіони. У колах французьких аналітиків, між тим, давно вже точаться розмови про можливі вибухи сепаратизму, зокрема, в Ельзасі-Лотарингії, або ж у Нормандії, або на Півдні...
Власне, реформа однієї з основ сучасного французького політичного співіснування — перехід до п’ятирічного президентського мандату — вже відбулася. Очевидно, що реформа відносин між центром та провінцією теж рано чи пізно має відбутися, хоч як би цьому не опирався традиційний французький політичний консерватизм, наявний і в лівому, урядовому таборі, і серед голлістів, з яких вийшов президент Ширак.
Одночасно французькі спостерігачі відзначають, що відставка Шевенмана істотно послабила уряд соціаліста Жоспена, який не приховує своїх президентських амбіцій (вибори — за два роки). Але час іще є, а Жоспенові досі вдавалося виходити вже з кількох складних ситуацій.
