Країна, якої не існує,

«Будь обережний. Курди — дуже дикий і жорстокий народ. Можуть зарізати за кілька центів». Такі напуття я отримував від кожного турка, якому повідомляв про свій намір відвідати турецько-іракський кордон. Прикордонні міста та села цiлком заселені етнічними курдами. Цими населеними пунктами можна гуляти без обмежень. Інша річ — кордон, який зараз повністю контролюється турецькими військами. Якщо влітку кожний бажаючий міг потрапити з Туреччини до Іраку, то зараз журналісти здійснювали вояж у супроводі військового чиновника. Та й це ненадовго. Ясна річ: у регіоні будь-якої миті може спалахнути вогонь.

ВИХІД — У ВІЙНІ

До кордону з Іраком і досі підтягуються турецькі війська. Наразі в прикордонній зоні зосереджено кілька десятків тисяч військовослужбовців. Вони перебувають у повній бойовій готовності. В принципі, турків легко зрозуміти. Їм набридли постійні вилазки курдських терористів, які регулярно забирають життя людей і підривають імідж країни. Тому турецький парламент майже одностайно проголосував за вторгнення в Ірак.

«Курди підривають, вбивають, беруть заручників, — обурювався Хасан Терім, наш провідник із прес-служби турецького генштабу. — Це триває кілька десятиліть не лише в прикордонній зоні, а й навіть у Стамбулі, Анкарі, Анталії. Якщо на нашій території ми здатні хоч якось боротися з терористами, то в Іраку вони почуваються безкарними. Тому військова операція — єдиний правильний вихід».

Серед турків згадка Курдистану спричиняє явне роздратування, а часом навіть агресію. «Такої країни немає й бути не може», — говорять вони. І все-таки, якщо бути об’єктивним, курдська автономія існує. Нехай ніким не визнана, але зі своїм урядом, армією, держструктурами. Вона розташована на півночі Іраку, вздовж турецько- іракського кордону. У 90 х, з початком війни в Перській затоці, Саддам Хуссейн влаштував різанину курдського населення. Багато хто втік з країни. На допомогу прийшли американські морпiхи. Вони висадилися в зонi військових дій і змусили Хуссейна залишити курдські провінції. У Курдистані провели парламентські вибори. Так утворилася курдська автономія під мандатом ООН.

Щоправда, мрія про мирну й процвітаючу державу не здійснилася. В автономії стали посилюватися позиції Робочої партії Курдистану, яку визнали терористичною організацією понад 30 країн. Метою РПК є створення курдської держави за рахунок земель суміжних країн. Діяльність екстремістів наполовину спустошила невизнану територію й втягнула її в тривалі міжусобиці.

Зараз у зоні конфлікту відбуваються озброєні сутички. Турецькі військові поступово заглиблюються на територію іракського Курдистану. Щоправда, досі справа не доходила до повномасштабних військових дій. Турки приділяють велику увагу збору розвідданих, які допоможуть звести кількість жертв до мінімуму.

«Три дні тому ми захопили емісарів РПК. Вони готували чергові теракти й намагалися переправити на нашу територію заборонену літературу», — повідомив нам один iз турецьких військових чиновників. «Забороненою літературою» виявилися книги про поки неіснуючу курдську державу. Іракські курди регулярно намагаються відправити їх своїм співвітчизникам у Туреччину.

За останні два місяці в зоні конфлікту загинуло кілька десятків осіб. Щоправда, локальні бої ніщо порівняно з тим, що може початися після повномасштабних військових дій. За словами турецьких політиків, мирне населення не постраждає. Удари завдадуть лише по курдських терористах, і вони будуть остаточно розгромлені. Дивлячись на новітнє озброєння турецької армії та її військову підготовку, в це легко повірити. Важливу роль у формуванні армії відіграло НАТО. Один із турецьких офіцерів повідомив мені, що турецька тактика ведення бою близька до тієї, яку застосовують у Північноатлантичному альянсі. «Щоправда, з національними перчинками», — додав він. Багато хто з турецьких військовослужбовців отримав освіту на Заході. Звісно, вони чудово володіють англійською мовою. До речі, декотрі з військових можуть якось висловлюватися й російською мовою. Здебільшого ті, хто походить з курортних зон. Це заслуга відпочиваючих із колишніх республік СРСР. Їх на курортах Туреччини — десятки тисяч.

Загалом на кордоні я провів близько двох годин. Перед від’їздом пан Терім ввічливо попрощався. «Вибачте, якщо щось не так. Приїздіть, коли ми наведемо тут порядок, і ви побачите справжню турецьку гостинність», — вибачився він.

ВЕЛИКИЙ КУРДИСТАН

Наступним пунктом нашої подорожі стало містечко Сірнак, розташоване в кількох кілометрах від зони конфлікту й повністю заселене курдами. Незважаючи на те, що Сірнак знаходиться під юрисдикцією Туреччини, тут практично не чути турецької мови. Всі говорять курдською. Англійською мовою місцеві практично не володіють. Тому якби не старання мого колеги з Баку Пярвіза Мамедова, мені довелося б висловлюватися на пальцях.

Перше, що привернуло нашу увагу, це бідність населення. Рівень життя в курдських регіонах набагато нижчій порівняно з рештою Туреччини. Тут середня зарплата — близько 0. Люди білою заздрістю заздрять іракським курдам, які живуть набагато заможніше. «Багато хто з нас в Іраку має родичів, — розповідав власник невеликої крамнички. — Вони нам регулярно допомагали. Але зараз кордон замкнено. Тому нам залишається сподіватися лише на власні сили».

Можна помітити й величезну кількість людей у формі. Причому переважно турецької національності. Місцеві курди, звичайно, мають підданство Туреччини, але, очевидно, рівень довіри до них з боку влади не надто великий. «Звісно, серед курдів є багато доброчесних громадян. Але прихильників РПК також вистачає. З першого погляду складно відрізнити, хто є хто. Людина вдень може мирно обробляти землю, а вночі займатися чим завгодно. Тому потрібно бути пильними», — скаржився нам турецький поліцейський.

Не знаю, якою є статистика силовиків, але особисто я в Сірнаку не зустрів жодного курда, який би не співчував РПК. Фотографії колишнього лідера курдського руху Абдулли Оджалана, засудженого турецьким судом до страти, можна зустріти в багатьох будинках. Населення вважає, що він лише хотів відновити історичну справедливість і об’єднати в одну державу близько 25 млн. курдів, розкиданих по всьому світу. «Ми маємо величезну діаспору в багатьох країнах, яка не кине Курдистан напризволяще», — говорив власник чайхани на околиці міста. До речі, до цієї діаспори безліч питань мають і турецькі правоохоронні органи. За їхньою інформацією, курдські терористи отримують всіляку підтримку саме з тих країн, де сильнi курдські діаспори. Здебільшого — з Ірану, Сирії й навіть Росії.

Помітно, що курди стежать за балканською кризою дуже уважно. Про Косово, Пріштіну, резолюцію ООН і позиції США з даного питання може розповісти навіть дитина. Курди щиро вболівають за Косово, оскільки впевнені, що визнання цієї європейської автономії відкриє шлях до незалежності їхньої власної держави.

На обід нас запросив у гості Ріваз — досить заможна за курдськими мірками людина. У Курдських районах Туреччини іноземці — велика рідкість, тому до них ставляться з великою шаною. Крім членів родини у Ріваза ми застали ще кілька осіб — друзів сім’ї. На честь гостей приготували плов, який, треба визнати, виявився дуже смачним. Пізніше почалося традиційне для східних країн чаювання. Ріваз вирішив показати нам так звану карту Курдистану. Це була звичайна карта регіону, на якій зеленим кольором були відмічені компактно заселені курдами території. На думку РПК, в майбутньому вони мають увійти до складу Великого Курдистану. Це були землі Іраку, Туреччини, Ірану й інших країн. У Пярвіза Мамедова очі полізли на лоб, коли він побачив, що, виявляється, південна частина його рідного Азербайджану також відноситься до незалежного Курдистану. Щиро кажучи, демонстрація карти на мене також справила не найкраще враження. Виявляється, скільки ще на землі є потенційних зон для кровопролиття! Безумовно, країну Курдистан можна уявити лише за допомогою дуже розпаленої уяви. Але це сьогодні. А що буде завтра — не знає ніхто.

Господарі нам розповіли, що поширення карти Курдистану жорстоко переслідується турецькою владою. «Бували випадки, коли людей ув’язнювали», — поскаржився Ріваз. Нам не дуже хотілося бути звинуваченими в змові з курдськими сепаратистами. Тому поспішили відкланятися.

І все ж стереотип про дикість і лютість курдів не підтвердився. За час перебування в Сірнаку я пересвідчився, що в цілому курди — дуже простій, щирий і доброзичливий народ.

$100 ЗА БАРЕЛЬ — НЕ МЕЖА

Сьогодні до конфлікту на турецько- іракському кордоні прикута увага багатьох країн. Захід не підтримує турецьку військову операцію, але й відкрито засудити її також не наважується. Адже прем’єр- міністр Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган неодноразово просив владу Іраку очистити північ країни від курдських бойовиків. Однак прохання не задовольнили. Особливої активності не стали виявляти й США. Така бездіяльність спонукала турецький уряд піти на рішучі кроки.

У скрутному становищі опинився й сам Ірак. Владі не дуже подобається турецька військова кампанія. Але вона не може самостійно впоратися з курдською автономією, армія якої нараховує до 100 тис. бійців. Зброєю цю армію забезпечує США. Однак нерідко американська допомога прямує не за призначенням і потрапляє до рук бойовиків РПК.

Тепле ставлення США до іракських курдів також має пояснення. Річ у тому, що під час американської операції в Іраку курди зі зброєю в руках виступили проти Саддама Хуссейна. Завдяки цьому вони стали найближчими союзниками американців у регіоні. Сьогодні США знаходяться у вельми делікатному становищі. З одного боку, вони не хочуть іти проти курдів, з іншого — не бажають втрачати вірного союзника в регіоні — Туреччину. Хоча політологи впевнені, що криза в американсько-турецьких відносинах у будь-якому випадку неминуча. Цей процес вже започатковано пропозицією сенатського комітету США визнати геноцид вірменів у Османській імперії.

Є ще один чинник, який робить конфлікт надзвичайно важливим для всього світу. Це ціна на чорне золото. Адже після початку операції вартість нафти невпинно поповзла вгору й досягла нечуваних висот. Щоправда, згодом ціна трохи знизилася. Проте сьогодні зрозуміло всім: якщо криза перейде в більш серйозну фазу, вартість бареля нафти легко може зашкалити за $100. А це неминуче завдасть удару по світовій економіці.