Квасневський, Воронін, Пирванов...

Звичайно, є певна некоректність у намаганні вишикувати в один ряд польського соціал-демократа Олександра Квасневського, молдавського комуніста Володимира Вороніна та болгарського соціаліста Георгія Пирванова. Об’єднує їх лише те, що всі вони — колишні комуністи. Навіть Воронін — колишній, тому що відповідальність, яка з’явилася у нього після перемоги рідної партії на виборах і обрання президентом, відразу ж примусила його забути про гасла і зайнятися реальною політикою. Тим, чим з першого ж дня свого обрання займається Квасневський і тим, чим займатиметься Пирванов. Для пострадянського простору Компартія — це все ще непоганий бренд, а у Центральній і Південній Європі комуністи для того, щоб забезпечити собі політичне майбутнє, змушені ставати соціалістами і соціал-демократами.

Звичайно, бренд диктує політику. Однак болгарським соціалістам їхня некомуністична назва не продиктувала поставитись до рідної економіки трішки реалістичніше. Після краху економіки Болгарії соціалісти парламентських виборів вже не вигравали і перемога їхнього представника на президентських — скоріше символічний реванш. Якщо молдавські комуністи поставляться до економіки із реалістичністю болгарських соціалістів, їх чекає така ж сумна доля. А от польські ліві завжди ставилися до економіки достатньо виважено — і саме тому виявилися здатними забезпечити політичній системі власної країни коливання маятника від правих до лівих і навпаки...

Насправді відмінність Квасневського від Вороніна чи Пирванова полягає саме в цьому — у запрограмованості розвитку польської політичної системи і хаотичності розвитку молдавської чи болгарської. Небезпека — не у тому, що президентом Молдови став комуніст, а президентом Болгарії — соціаліст, а насамперед у відсутності відповідальної, професійної лівої партії, здатної забезпечити серйозну дискусію із правими й спадкоємність у політичному житті своєї країни.