Київ – Бухарест: час партнерського діалогу
Зараз, коли позитивні зрушення в царині українсько-румунських відносин стали помітними для широкого загалу, експерти називають різноманітні причини цього явища, намагаються прив'язати злам у взаємному сприйнятті двох держав до тієї чи іншої офіційної події чи заяви конкретної посадової особи. І тією чи іншою мірою всі вони матимуть рацію. Збіг національних інтересів в умовах спільних регіональних викликів і загроз, членство Румунії в ЄС та НАТО, яке вимагає від країни побудови відносин зі своїми сусідами на основі прагматичного неконфліктного діалогу тощо, – це все реальні чинники і вони безумовно впливають на позицію румунської держави.
Але поряд з тим, на моє глибоке переконання, все ж ключовим фактором, який спричинив початок реального перезавантаження відносин між Україною та Румунією, стала активна позиція румунського громадянського суспільства, яке сформувало відповідний запит до політичної еліти.
Трохи поясню, про що йдеться. Річ у тім, що на відміну від багатьох інших країн, які сприйняли українську Революцію гідності просто як прагнення українців до європейської інтеграції, прагнення покращити свій добробут тощо, румунське суспільство бачило події на Майдані через призму власної Революції 1989 року, в результаті якої було повалено режим Н. Чаушеску.
В Україні практично всі знають, що Н. Чаушеску було розстріляно у прямому телевізійному ефірі, але зазвичай за кадром залишається той факт, що під час тих подій загинуло понад 1100 румунських громадян. З цієї точки зору – це була трагедія цілого народу, рана, яка і досі дається взнаки у багатьох румунських сім'ях.
З першими загиблими на Майдані біля нашого Посольства в Бухаресті з'явилися живі квіти і лампадки, які принесли пересічні румуни. Саме тоді і стало очевидно, що відносини між нашими народами змінились. Їх змінили прості люди в Україні, які вийшли боротися за свої права, їх змінили прості румуни, які відгукнулися на нашу біду. Всі спроби третьої сторони на початку минулого року спровокувати конфлікт між українцями і румунами шляхом інформаційних «вкидів» у румунські ЗМІ щодо того, що «прийшов час відновити історичну справедливість і повернути румунські землі», та в Україні стосовно того, що Бухарест «ось-ось висуне Україні територіальні претензії, тому треба вживати радикальних заходів», були відкинуті суспільствами двох країн. Тому зараз нам, дипломатам і політикам, залишається лише зберегти і закріпити те, що було зроблено простими людьми.
Я віддаю належне румунському керівництву, яке в умовах, коли Україна, зі зрозумілих причин, була сконцентрована виключно на розв’язанні першочергових завдань зі стабілізації внутрішньополітичної ситуації та протистоянні зовнішній агресії, не лише зайняло принципову позицію щодо підтримки нашої держави у протистоянні зовнішній агресії, висловило категоричне неприйняття російської експансіоністської політики, але й виступило з низкою ініціатив, спрямованих на активізацію двостороннього діалогу. Тому з осені минулого року, коли в Україні пройшов перший шок військового нападу на нашу державу, коли внутрішньополітична ситуація стабілізувалась, розпочалася активна робота з реалізації цілком конкретних двосторонніх проектів.
Позитивно вплинуло на активізацію українсько-румунського діалогу і обрання наприкінці 2015 року президентом Румунії Клауса Йоханніса, який з першого дня перебування на посаді глави держави не лише задекларував, але почав активно втілювати в життя прагматичний, позбавлений популізму хід, зокрема у питаннях зовнішньої політики. Це прогнозовано призвело до подальшої консолідації здорових сил румунського суспільства з одночасною маргіналізацією популістських рухів. Таким чином склалися доволі сприятливі передумови для взаємовигідного співробітництва, зокрема між Україною та Румунією.
Впродовж останніх місяців відбулася низка контактів на рівні глав держав та міністрів закордонних справ. Зокрема, 17 лютого 2015 року відбувся офіційний візит до Бухареста міністра закордонних справ України Павла Клімкіна, а рівно за місяць, 17 березня 2015 року, в Україну з офіційним візитом відвідав глава Румунської держави Клаус Йоханніс. Як особа, яка була посередньо присутня під час двох зазначених міжнародних подій, можу підтвердити цілковиту налаштованість керівництва двох держав на побудову конструктивного діалогу. Під час перемовин було обговорено весь спектр двосторонніх відносин, що дало позитивний імпульс та сприяло активізації контактів вже на галузевому рівні. За час, що минув з моменту зустрічі двох президентів, як у Києві, так і в Бухаресті відбулася низка важливих зустрічей-консультацій на рівні профільних міністерств і відомств.
Тепер хотілося б стисло позначити ключові моменти нашого сучасного двостороннього порядку денного.
З огляду на складну військово-політичну ситуацію в регіоні, що складається внаслідок військової агресії Росії проти України, збільшення економічного та політичного тиску Москви на Республіку Молдова та інші країни регіону, цілком логічним є те, що ключовим питанням порядку денного українсько-румунських відносин зараз є питання взаємодії у безпековій сфері.
Починаючи з березня минулого року Румунія виступає послідовним союзником України у протистоянні російській експансії. Тодішній глава румунської держави Траян Бесеску був серед перших світових лідерів, які рішуче засудили грубе порушення Росією основоположних норм міжнародного права та закликали світове співтовариство до консолідації та адекватної реакції на ці загрози. Попри всю складність румунського внутрішньополітичного процесу у питанні підтримки України у її боротьбі проти російської агресії румунська еліта виступила єдиним фронтом: очільники всіх гілок влади Румунії, лідери всіх парламентських партій, переважна більшість відомих румунських експертів та журналістів висловили солідарність з українським народом у його боротьбі за суверенітет, незалежність та територіальну цілісність своєї держави.
Слід відзначити, що румунська сторона дуже швидко перейшла від декларації власної позиції до конкретних дій, спрямованих на підтримку нашої держави.
Так, Румунія стала першою країною, яка ратифікувала Угоду про асоціацію між Україною та ЄС (паралельно було ратифіковано аналогічні угоди Євросоюзу з Молдовою і Грузією). Маємо усвідомлювати, що це був не лише красивий символічний жест, з певної точки зору це стало своєрідним вираженням офіційним Бухарестом протесту проти політики Кремля, який поставив під сумнів право суверенних держав обирати своє майбутнє. Цілком прогнозовано таке рішення викликало невдоволення Москви і мало певні негативні наслідки для румунсько-російських відносин. Це необхідно розуміти і цінити.
Упродовж останнього року представники румунської сторони в різноманітних установах та міжнародних організаціях від Європарламенту до ООН підтримали десятки українських пропозицій щодо врегулювання ситуації на сході України, впровадження обмежувальних заходів проти Росії, дотримання прав українських громадян, які опинилися на тимчасово окупованих територіях. Минулого року на лікуванні в Румунії перебувало декілька поранених під час подій на Майдані активістів, зараз румунськими лікарями відібрано десятьох поранених у зоні АТО українських військовослужбовців.
У відповідності до рішення керівництва Північноатлантичного альянсу Румунія очолила один із п'яти трастових фондів НАТО, створених для підтримки України, який спеціалізується у наданні допомоги нашій державі у сфері протидії загрозам у інформаційній та кібернетичній галузях. Румунським урядом вже виділено 500 тис. євро до цього фонду. Зараз розпочалась активна робота на рівні експертів відповідного профілю.
Не треба бути Нострадамусом, щоб спрогнозувати, що в умовах, коли Росія демонструє найвищий рівень безвідповідальності, намагається нав'язати у сучасній міжнародній політиці категоріальний апарат ХІХ століття, рано чи пізно світове співтовариство знайде способи обмежити можливості цієї держави впливати на світові та регіональні процеси. Можливо, це відбудеться не так швидко, як нам всім цього хотілося б, але це невідворотно. Іміджеві і репутаційні втрати Росії в очах цивілізованого світу не дозволяють їй розраховувати на збереження за нею навіть статусу регіонального центру впливу. Виключення РФ з великої вісімки, позбавлення російської делегації права голосу в рамках ПАРЄ – це лише початок шляху колись впливової держави на маргінес світової політики.
Логічно, що в цих умовах більше відповідальності за забезпечення стану безпеки і стабільності ляже в цій частині світу на інші країни. Так, очевидно, що у недалекому майбутньому Україні спільно з румунськими та молдовськими партнерами за підтримки ЄС та США доведеться розв'язувати проблему реінтеграції Придністров'я до складу Республіки Молдова. Зрозуміло, що до моменту, коли Росію примусять поважати міжнародне право, придністровський конфлікт залишатиметься замороженим. Але ми вже зараз маємо напрацьовувати відповідну теоретичну базу, щоб одразу, тільки-но російські «миротворці» дадуть Молдові спокій, забезпечити реінтеграцію РМ та повернення Придністров'я із сірої зони до цивілізованого життя. Не треба займатися самообманом – ніякі формати за участі сучасної Росії не дадуть жодних позитивних результатів, російська присутність у Молдові – це дестабілізуючий чинник, який заважає розвитку цієї держави.
Так само очевидно, що в більш широкому контексті велику частину відповідальності за безпекову ситуацію в Східноєвропейському регіоні нестимуть найбільші за територією та населенням країни регіону: Україна, Польща і Румунія. Тому не є випадковим, що про необхідність більш активної співпраці в цьому тристоронньому форматі говорилося як під час нещодавнього візиту Президента Румунії Клауса Йоханніса до Польщі, так і під час його візиту до України та перемовин глав української та Румунської держав у Києві. Маємо започаткувати ефективну співпрацю, до якої в перспективі також змогли б долучитися країни Балтії, Республіка Молдова та, сподіваюсь, у майбутньому і Білорусь. Рано чи пізно тисячі російських бойовиків та терористів, які зараз набувають відповідного досвіду на окупованих територіях України, повернуться до Росії. Самозаспокоєння, які доводиться чути від російських посадовців про те, що всі ті кримінальні елементи, яких вони організували та навчили поводитись зі зброєю, десь розсмокчуться в українських степах, «перемелються», - це неправда. Додайте сюди наростання напруги у середовищі національних меншин у РФ, передовсім на Північному Кавказі, які зараз перебувають під сильним пресом російських спецслужб, зазнають переслідувань, а також розростання масштабної економічної кризи. Ніхто не хоче швидкого і неконтрольованого розпаду Росії, оскільки це породжує величезні ризики і виклики для всього світу і європейського регіону в першу чергу. Але бездумна політика російського керівництва робить такий розвиток подій все більш реальним. Причому вже у найближчій перспективі. Тому ми маємо консолідуватися перед обличчям цих викликів та побудувати міцний заслін від величезного простору нестабільності, на який може перетворитися ця країна.
Дуже актуальним за існуючих умов є інтенсифікація українсько-румунської співпраці в енергетичній сфері. Упродовж останніх 10 років Румунією зроблено величезну роботу на ниві забезпечення власної енергетичної незалежності. Спроби Росії застосовувати проти Румунії енергетичний шантаж шляхом встановлення завищених цін на газ, раптового припинення газопостачання під час опалювального сезону лише спонукали румунську сторону до інтенсифікації зусиль з розвитку альтернативної енергетики, реалізації програм енергозбереження, збільшення видобутку власних енергоресурсів. Як результат у березні цього року румунська влада заявила про повну відмову з 1 квітня ц.р. на наступні шість місяців від поставок російського газу. Таким чином, якщо не цього, то наступного року Румунія стане однією з небагатьох енергонезалежних європейських країн. Більше того, планується, що за 5-10 років Румунська держава вийде на європейський енергетичний ринок як газовий експортер. Вже зараз за допомогою європейських фондів реалізовуються спільні румунсько-молдовські проекти, спрямовані на підвищення рівня енергетичної безпеки Республіки Молдова. Побудовано газопровід Яси-Унгени, який планується продовжити до Кишинева, а також декілька високовольтних ліній електропередач із Румунії до Молдови. Очевидно, що Україна, яка шукає альтернативні російським джерелам енергоресурси та володіє найбільшими у Європі газосховищами, може у перспективі стати для Румунії надійним партнером при реалізації взаємовигідних проектів. Не буду заглиблюватися у подробиці, лише скажу, що активні контакти між профільними міністерствами та відомствами двох країн вже почалися, відбуваються консультації на експертному рівні.
На жаль, внаслідок анексії Криму, окупації Донбасу, яка супроводжувалась знищенням його промислового потенціалу, нам не вдалося за результатами минулого року зберегти позитивну динаміку обсягу двосторонньої торгівлі. Але водночас спостерігається суттєва активізація економічних контактів, не лише великі, але й середні та дрібні українські компанії та підприємства почали більш активно шукати можливості виходу на румунський ринок, налагоджувати взаємовигідну співпрацю. Значно розширилась географія українських регіонів, які виявляють діловий інтерес до Румунії. Сподіваюсь, за рік-два ми вийдемо на попередній рівень товарообігу і підемо далі.
Хотілося б сказати декілька слів про позитивні зрушення у тих аспектах двосторонньої співпраці, які безпосередньо стосуються широкого кола громадян двох країн. Мені приємно констатувати, що повністю завершено всі процедури щодо підписаної наприкінці минулого року Угоди про місцевий прикордонний рух, положення якої набувають чинності з 14 травня 2015 року. За наявними підрахунками, дія цієї Угоди розповсюджуватиметься на близько мільйон українських та румунських громадян, які живуть у прикордонній смузі. І якщо для румунської сторони через те, що для громадян Румунії при відвідуванні України діє безвізовий режим, це більше символічний акт, то для багатьох українців – це суттєве полегшення життя, економія часу та грошей, які витрачаються на отримання візи.
Найближчим часом буде підписано Угоду про скасування плати за румунські національні візи для громадян України, яка стосуватиметься вже всіх українців. На стадії кінцевого опрацювання є також і Угода про відкриття поромної переправи через Дунай між населеними пунктами Орлівка (Україна) та Ісакча (Румунія).
Також сподіваюсь, що найближчим часом буде розв’язано питання прямого авіасполучення між Києвом та Бухарестом, про що домовились президенти наших країн. Це нонсенс, коли замість 90 хвилин доводиться летіти з української столиці до румунської сім-вісім годин, з однією, а то й двома пересадками.
Спрощення двостороннього руху між двома державами сприяє подоланню взаємної недовіри, кладе край спекуляціям навколо питань життєдіяльності румунської національної меншини в Україні та української, відповідно, в Румунії. Ми домовились з нашими румунськими партнерами, що питання національних меншин повинні мати позитивне забарвлення, сприяти поглибленню відносин, а не навпаки. Ті чи інші труднощі, які у будь-якому разі виникатимуть, повинні оперативно розв'язуватися у робочому порядку.
Насамкінець, користуючись нагодою, хотів би закликати український журналістів та експертів приділяти Румунії більше уваги, писати більше статей, робити більше фото та відеосюжетів. Події останнього року в Україні, велика увага до них з боку румунських засобів масової інформації, оглядачів і румунського суспільства загалом – все це призвело до суттєвої диспропорції рівня поінформованості двох народів один про одного. Гадаю, не помилюся, якщо скажу, що середньостатистичний румун зараз знає пре Україну в 10 разів більше, ніж пересічний українець про Румунію Прийшов час Україні відкрити для себе Румунію – цікаву, дружню європейську державу, з багатою історією та культурою, красивими краєвидами та чудовими історичними пам'ятками.
