Ласий шматочок
Швейцарських банкірів дуже непокоїть ситуація на фінансовому ринку УкраїниУкраїнські банки стають ласим шматочком для міжнародних банківських груп — вважає швейцарський спеціалізований журнал Banques&Finance. Іноземні банки, не знаходячи більшого простору для маневру на власній території, прагнуть розширити свій вплив, виходячи на фінансові ринки країн Східної Європи.
За даними західних фінансових аналітиків, становлення банківської системи України після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності проходило в чотири етапи: у 1990—1992 рр. — реорганізація колишніх радянських банків у Національний банк України, спалах кооперативного руху на фоні інфляції в країні — у 1992— 1993 рр., перші банкрутства банків — у 1994—1996 рр., після чого в банківському секторі настала відносна стабілізація, яка тривала до 2001 року. З початку 2000-х років українські банки знаходяться на підйомі, розвиваючись в основному за рахунок обслуговування дрібних вкладників, товарних операцій роздрібної торгівлі та видачі кредитів. Однак, вважають західні експерти, швидке зростання банківських коштів у країні призвело до їх декапіталізації, тобто порушення балансу між активами й пасивами.
На початок 2008 року в Україні нараховувалося 193 банківські установи. З них — 19 в стані ліквідації, 42 — з іноземною участю в капіталах та 17 банків, які знаходяться під повним контролем західних банків.
Оскільки власні кошти українських банків дуже слабкі в порівнянні з міжнародними нормами, внутрішніх джерел фінансування практично не існує. Тому акціонери великих банків не припиняють пошуки західних інвесторів з метою продажу частини акцій. 2006 року великі банки в Україні продавалися за ціною вищою, ніж в інших країнах Східної Європи. Потім ажіотаж трохи вгамувався, оскільки більш дрібні банки не складають стратегічного інтересу для інвесторів. Однак, «враховуючи розміри економіки, а також незрілість та низьку насиченість українського ринку, знайдеться ще досить багато великих банківських гравців, зацікавлених прийти в Україну, незважаючи навіть на їх останні втрати в капіталізації», — вважає член ради Міжнародного союзу кредитування житла, голова правління Empeira Consultancy Company Джон Джозеф Сміт. До того ж, 40% населення України ще не користується банківськими послугами, отже, сильним є потенціал розвитку сектору дрібних вкладників, середньомісячний прибуток яких через 10 років (!) може досягнути 1000 доларів. Система банкоматів не охоплює всі населені пункти. Поле діяльності для інвесторів та, відповідно, отримання прибутку з розвитку ринку фінансових послуг України дуже привабливе.
Фінансовий сектор країни з економікою, що розвивається, якою є сьогодні Україна, зацікавлений у підвищенні своєї капіталізації, тобто показника ринкової оцінки вартості банку або компанії на фондовому ринку. Це робиться для того, щоб підвищити привабливість даного сектору для інвесторів та довести світовій фінансовій спільноті свою спроможність, культуру виробництва й свої фінансової діяльності. Питання капіталізації у фінансовому секторі — це питання впровадження світових стандартів ведення бізнесу. Сьогодні Україні, на жаль, ще надто далеко не тільки до світових, але й до європейських стандартів.
2007 року об’єм активів українських банків виріс на 9,1% в основному за рахунок кредитування (74,2% від загальної суми капіталів). За підрахунками НБУ, чистий прибуток українських банків кожного року збільшується вдвічі. За даними на червень 2006 року, в руках іноземних компаній було вже 25% банківських активів України. «Погоня за часткою ринку серед банків з іноземним капіталом або серед банків, які планують надалі продаватися, привела до того, що сума зовнішнього боргу настільки зросла, що незабаром може створити істотні проблеми по його обслуговуванню», — вважає президент Асоціації українських банків (АУБ) Олександр Сугоняко.
За повідомленням прес- служби Національного банку України за I квартал 2008 року чистий прибуток вітчизняних банків становив 2,9 млрд. грн. У I кварталі поточного року зростання активів української банківської системи відбувалося насамперед за рахунок збільшення об’ємів кредитних операцій та становило 7,8%. Станом на 1 квітня активи перевищили 646 млрд. грн., що практично можна порівняти з об’ємом ВВП країни.
Зі слів пана Сугоняка, сьогодні зовнішній борг України досягає $84 млрд. — майже 60% ВВП, а при досягненні прогнозних показників зростання споживчого кредитування до кінця року становитиме вже 80%, що є остаточним свідченням фінансової кризи в країні.
Не менш песимістично налаштований і радник прем’єр- міністра України пан П’єр Мірабо, керуючий партнер одного з найстаріших швейцарських приватних банків, який з початку цього року регулярно приїжджає до Києва на зустрічі з представниками українського уряду. Так само, як i Президент України, пані Тимошенко має своїх радників iз різних питань. Банкір із Женеви, його лондонський колега з Barclays Bank, які представляють європейські фінансові структури, а також китайські та американські банкіри складають групу західних радників нашого прем’єра, з якими вона консультується щодо різних банківських питань. «Мадам Тимошенко питає нашої думки як фахівців, але користуватися нею чи ні — це вже вирішує вона сама»,— розповів мені пан Мірабо під час недавньої зустрічі в Женеві. Звичайно ж, мене дуже цікавило, що думає представник найстарішої швейцарської династії банкірів, чиє ім’я чудово відоме всьому фінансовому світу, про сучасну «грошову» ситуацію в Україні. Пан Мірабо не приховував свого явного хвилювання: «Я дуже люблю вашу країну, але ситуація на фінансовому ринку України мене дійсно дуже непокоїть. Центральний банк не приймає необхідних заходів. Неодмінно потрібно обмежити видачу кредитів. Темпи інфляції в країні просто нестерпні. Президент та прем’єр мають передусім думати про добробут країни та про її місце у світовій спільноті в майбутньому, а не концентрувати всі зусилля на президентських виборах».
Коли розмовляєш з іноземцями, чи то банкір, підприємець, політичний діяч або потенційний інвестор — всі сходяться в одному: Україна — країна великих потенційних можливостей, з багатою сировинною базою та працелюбним населенням. Але позитивний імідж будь-якої держави, його спроможність як надійного економічного партнера, його певний статус як розвиненого демократичного суспільства визначаються, насамперед, стабільністю його внутрішньої політичної системи. Поки про це нам залишається лише мріяти...