Латвію збережено. На даному етапі...

Отже, абсолютна більшість громадян Латвійської Республіки на референдумі проголосували проти надання російській мові державного статусу. Цей результат є надзвичайно важливим, і не лише для Латвії. Якби скеровані Кремлем російські поселенці, «осадники» виграли б, то відповідна хвиля, спровокована відомими силами, не обминула б і Україну. З усіх балтійських держав після радянської окупації 1940 року Латвія найбільше потерпала від зросійщення і штучного запомповування в республіку російськомовного населення з метою докорінної зміни етно-демографічного балансу. На 1940 рік етнічні латиші становили в Латвії понад 75% населення і були більшістю в столиці. На момент краху СРСР латишів у країні було трохи більше 50%. Усе було очевидно: Кремль намагався зробити латишів національною меншиною на власній етнічній території цього народу. Ситуація в Естонії була дещо кращою: естонці становили 1991 року понад 60% населення, але всі етнодемографічні процеси розвивалися в тому ж самому напрямку, що й у Латвії. Значно важче Москві велося в Литві, де був найпотужніший в Балтії національний повстанський рух і прихований спротив місцевого комуно-партійного керівництва приїзду російських кадрів. Навіть перший секретар ЦК КП Литви Снечкус запитував деяких безпартійних литовців: «Юозасе, ти чому не вступаєш у партію? Хочеш щоб росіянин приїхав на твоє місце?»

У референдумі взяли участь, що абсолютно природно, лише громадяни Латвії. Якби громадянство надали колишнім офіцерам Радянської армії, чекістам, російським шовіністам, які принципово не хочуть вчити латиську мову і мріють про відродження імперії, то вони б одностайно проголосували за повернення Латвії до статусу Ліфляндської і Курляндської губерній Росії.

У неділю вранці 19 лютого цього року, на хвилях Радіо «Голос Росії» референдум у Латвії коментував такий собі Сергій Орджонікідзе з Москви, колишній секретар ЦК ВЛКСМ, про що радіожурналісти завбачливо промовчали. Підстаркуватий комсомолець звинувачував латишів у націоналізмі. До болю знайома логіка: намагання захистити рідну мову на рідній землі — це націоналізм, а прагнення нав’язати мову іноземної держави корінному населенню іншої країни — це інтернаціоналізм. Повний тезка сталінського наркома побивався, що «латиські націоналісти» не надають громадянства росіянам, що «століттями живуть в Латвії». Це звичайна брехня, якою не гребують в Москві, коли треба підважити імідж сусідніх держав. Ті етнічні росіяни, які жили в Латвії до 1940 року, до окупації, та їхні нащадки отримали громадянство автоматично, незалежно від володіння чи неволодіння латиською мовою. А тим, хто приїхав у країну в період окупації (1945—1991рр.), громадянство надається (як скрізь у Європі) за умови виконання певних вимог: володіння державною мовою, знання історії країни та її конституції, присяга на вірність державі тощо.

До речі, ті росіяни, які жили в Латвії до 1940 року, були здебільшого цілком лояльними громадянами. Більшість цих людей становили російські селяни — старовіри, які люто ненавиділи безбожний більшовицький режим у Радянській Росії і непохитно обстоювали національні інтереси своєї латвійської батьківщини. Зокрема, коли Латвія в 30-ті роки минулого століття уклала торговельну угоду з СРСР, представник місцевих російських депутатів національного парламенту — Сейму — Іван Юматов виступив із протестом, посилаючись на загрози інтересам Латвії, що містилася в тому документі. Тоді етнічні росіяни становили понад 10% населення країни, але жодних помітних проблем латвійська держава з ними не мала, насамперед тому, що ті росіяни страшенно побоювалися російського комунізму. Сьогодні п’ята колона поселенців, що була за 45 років сформована Кремлем, перебуває в нього на дистанційному керуванні.

У Москві Латвію вважають найслабшою ланкою балтійських держав і спрямовують проти неї головні зусилля. Перемога корінних жителів Латвії на цьому референдумі є історично-доленосною подією для латиського народу. Якби перемогли імперські сили, то латиська мова і культура були б приречені на більш чи менш повільну загибель. З допомогою Російської Федерації багатовікову справу імперії було б завершено і на уламках латиської Латвії запанував би «Русский мир». А латишів у мовно-культурному відношенні зробили б аналогом австралійських тубільців або населення індіанських резервацій. Та й навіщо далеко ходити? Латиші, програвши референдум, опинилися б у становищі українців у Донецькій і Луганській областях чи в Автономній Республіці Крим. Московська політика щодо російського питання в Латвії страшенно нагадує політику Берліна щодо судетських німців у 30-ті роки ХХ століття. Кремль намагається постійно тримати латвійських росіян у стані «мобілізаційної готовності» на випадок жорсткого пресингу проти Латвії, час від часу підбурюючи їх на заворушення, яким надається всебічна дипломатична і пропагандистська підтримка з боку Російської Федерації. На даному етапі латвійській нації вдалося стримати далеко не лише лінгвістичний путч, але розслаблятися латишам не можна, імперський сусід на цьому не заспокоїться.

Далі буде...