Литовський досвід

Прощання з комуністичною епохою дається Україні важко. У головах деяких українців старшого покоління глибоко засіла ідеологія країни Рад, матеріальним вираженням чого є три тисячі пам’ятників діячам комуністичного режиму, які й досі стоять на території нашої держави. І це істотно відрізняє українців від сусідів по колишньому соцтабору, більшість з яких вже давно сказали «до побачення» епосі СРСР. Свастика, серп і молот, будь-які символи нацистського чи тоталітарного режиму в країнах Центральної та Східної Європи — це не тільки ознака несмаку, а й подекуди кримінальна відповідальність Якщо у Польщі ви надумаєте виробляти і розповсюджувати матеріали, що пропагують нацистську і комуністичну ідеології, ризикуєте потрапити за грати. Також табу на публічне використання символів нацизму та комунізму цього року наклала Литва. У липні минулого року Комітет Парламентської асамблеї ОБСЄ з демократії ухвалив резолюцію «Возз’єднання розділеної Європи», яка прирівнює сталінізм до нацизму і закликає до міжнародного засудження тоталітарних режимів. Автори резолюції зазначають, що в XX столітті європейські країни постраждали від двох потужних тоталітарних режимів, які несли з собою геноцид і злочини проти людства, — нацистського і сталінського.

Не можна сказати, що Україна залишається геть пасивною у цьому питанні. На початку березня цього року на розгляд Верховної Ради було внесено законопроект, який пропонує ввести кримінальну відповідальність за пропаганду фашизму, нацизму, шовінізму, комунізму, інших тоталітарних політичних течій, які обмежують свободу людини за ознаками раси, статі, віросповідання або майнового цензу. Проектом закону пропонується внести зміни до Карного та Кримінально-процесуального кодексів. Якщо його буде прийнято, учасникам акції зі спорудження пам’ятнику Сталіну в Запоріжжі (який, до речі, жодного стосунку до цього міста не має) доведеться або припиняти свою діяльність, або відповідати за свої дії у суді.

Газета «День» не є байдужою до проблеми висвітлення тоталітарного минулого України та жахливих наслідків комуністичного ладу. Зокрема, наша редакція готує матеріали, які присвячені темі Голодомору 1932—1933 років, репресіям, засудженню злочинів сталінізму проти людства. Також наша газета випустила книжку «День і вічність Джеймса Мейса», яка є своєрідним пам’ятником американському досліднику Голодомору в Україні.

Пропонуємо нашим читачам познайомитися з досвідом балтійської країни, яка на законодавчому рівні закріпила карну відповідальність за публічне використання символів нацизму та комунізму. Ми публікуємо інтерв’ю Українській службі Бі-Бі-Сі (www.bbc.co.uk) з одним з ініціаторів цього закону, депутатом литовського Сейму, головою парламентського комітету у закордонних справах Емануілісом Зінгерісом.

— Якими мотивами керувалися литовські депутати, ухвалюючи цей закон?

— Ви знаєте, ви говорите з людиною єврейського походження, для мене ясно, що таке нацизм, бо моя мати була і в німецькому концтаборі, і була також в Каунаському гетто. А звільнили її радянські солдати, які крикнули таким, як вона: «Бабоньки, ви ще живі?»

А інших моїх родичів, які залишилися живими, звільнили американці з концтабору Дахау. Так що я абсолютно точно знаю, що таке союзництво і що таке Друга світова війна. І ні в кого тут, у нас, немає наміру применшувати злочини Гітлера. Немов би ми якось випинаємо злочини Сталіна. Тут, в Литві, не божевільні люди ходять під сонцем.

Юність моєї матері, а їй було 18 років, була перервана німецьким нашестям, фашистським нашестям, а моя юність була проведена під окупаційним сонцем Хрущова-Брежнєва та інших товаришів, які намагалися зламати вільну суть моєї батьківщини — Литви. Вони на багнетах принесли іншу дійсність. Дійсність, коли п’ятирічку виконували за три роки. Моя бабуся весь час мене просила: «Емануіліс, підійди до вікна. Подивись — чи вони ще там?», маючи на увазі радянську владу. Підходив до вікна, повертався до бабусі, в якої Совєти відняли її готель в Каунасі, й казав: «Бабусю. На жаль, червона тканина якась на щоглі ще висить!» Бабуся казала: «Нічого, 50 років радянської влади все одно переживемо!»

— Закон, який прирівнює нацистські та комуністичні символи, в Литві діє, а як реально він втілюється, яка його реальна дія з дня в день?

— Ну, ніхто ні за ким не бігає, ніхто нікого не хапає за руку — одягне хтось радянську шапку чи не радянську, я маю на увазі всі ці радянські символи. Але, все ж, Литва пройшла десятки років і мала вже певну силу до того, щоб протистояти постулату, що, мовляв, радянська дійсність, яку нам принесли на багнетах, є нашою. Адже то не наша дійсність. От мені недавно російські колеги з Думи в Раді Європи сказали: «Але ж це була й ваша дійсність!»

Я кажу: «Ні, це не була наша дійсність». А вони: «Ну, все ж таки, ви дивилися радянське телебачення. І ви стали частиною нашої дійсності». А я їм знову: «Ні, ми не стали частиною вашої дійсності. Так, ми дивилися «Пригоди Шуріка» й дивилися всю ту радянську естраду, але ми чекали 50 років, щоб відновити почуття свободи й незалежності, прав людини».

Тому злочини комунізму, які є іншого плану, ніж расові злочини нацизму, не можуть залишитися без покарання. Не забувайте, що в центральній Європі — в Чехії, Польщі чи Балтійських країнах — комунізм ще й асоціювався з окупацією. Тому наші народи й закликають нас поглянути на злочини цих двох режимів. Поруч вони чи не поруч, це не важливо, але один змінив інший. Я не хочу вдаватися в дискусії щодо того, чи ідентичними є гітлеризм та сталінізм, але ясно те, що ці режими також домовилися один з одним.

Вони півтора роки прекрасно співпрацювали, вийшло так, що після цього один із цих режимів залишився поза увагою міжнародних судів! Перед судом не постали людожери з історичної епохи під назвою комунізм! Але ви знаєте, у нас у Литві майже не було серйозних процесів проти комуністичних злочинів.

— Отже, реально нікого не судили?

— Ні, бо закон має більше моральний зміст. Закон по своїй суті забороняє бігати по Литві з фашистською символікою чи комуністичною символікою, я маю на увазі радикальні групи. І більшість населення, яка виконує цей закон, не вдається в дискусію щодо того, який із цих режимів більше «нагадив» у історію людства. Всім же ж зрозуміло, що обидва ці режими є злочинними. Тому, не ставлячи абсолютного знаку рівності між Гітлером та Сталіним, треба зробити так, щоб ці дві ідеології в литовському суспільстві одразу розпізнавалися, щоб суспільство мало проти них імунітет. Адже не можемо ми відкласти вбік все те, що натворив комуністичний режим тут, у нас, і те, як він на 50 років загальмував наш розвиток.

— Чи можете ви зрозуміти, що Україні, можливо, набагато важче рухатись от цим шляхом, який пройшла Литва?

— Я абсолютно розумію бажання українського народу мати свою окрему від Росії історію. Мати право на вулицю Мазепи, мати право на власний погляд на комунізм, на Голодомор, мати право власного погляду на гоніння часів Хрущова, на репресії. Тобто на все те, що означав комунізм і радянська історія для українського народу. Адже важко виміряти весь рівень того жаху, що стояв за словом комунізм.

КОМЕНТАР

Станіслав КУЛЬЧИЦЬКИЙ, доктор історичних наук, професор, заступник директора з наукової роботи Інституту історії України Національної академії наук України:

— Європа у плані засудження комунізму розділена. Країни Центрально-Східної Європи, які найбільш постраждали від комунізму, є найбільш радикальними. А стара Європа більш поміркована, і таких визначень не підтримує. Комунізм і нацизм — це, звичайно, різнопорядкові явища. Комунізм усередині тих країн, в яких він був, завдав набагато більшої шкоди населенню, аніж нацизм. Якщо взяти Німеччину, там жертвами стали близько 800 тис., і це період з 1933 року по 1945. Якщо взяти Радянський Союз, то там під час сталінщини жертви важко навіть підрахувати, бо мова йде не тільки про загиблих, а й про репресованих. А стосовно ідеології, це різні течії. Комунізм за своєю ідеологією схожий на християнське віровчення. А от на практиці відбувалися зовсім різні речі. Між Литвою і Україною є суттєва різниця у ставленні до комуністичної ідеології. В Україні комунізм виник до певної міри спонтанно. Хоча Україна тричі завойовувалася радянськими військами і була остаточно радянізована у 20-х роках. В Україні комунізм був корінним, а у Литві — окупаційним. Литва була прийнята до СРСР за умовами пакту Молотова—Ріббентропа, і все це знали. Крім того, в Україні майже не залишилося людей, які страждали від репресій сталінського режиму. Тільки Західна Україна, яка була приєднана як і Литва до Радянського союзу, на собі відчула сталінські репресії. Я не думаю, що сучасна КПУ становить загрозу в ідеологічних питаннях. Навіть перебуваючи у складі коаліції, комуністи не відіграють аж таку велику роль. Загрозою може бути відкат назад — до радянських реалій. Справді, те, що у Запоріжжі будують пам’ятник Сталіну — це небезпечно. Але при тій демократії, яку швидше можна назвати анархією, важко щось зробити. Сучасне молоде покоління, яке закінчило школу, взагалі не знає, хто такий Ленін, Сталін. У школах підручники висвітлюють нашу історію цілком об’єктивно. Але зараз йде кампанія за заборону переписувати підручники з історії. Це є елементом ідеологічного відкату, і з цим боротися дуже важко, але треба.