Такою була перша поява Хуссейна бен Талала на світовій політичній сцені — якщо взагалі можна вважати політичною сценою арену вбивства... Тоді, 20 липня 1951 року, на хлопчика ніхто не звернув уваги — він ставав лише спадкоємцем трону, батько його був молодою людиною (після вбивства короля Абдули I його син проживе ще два десятиріччя), й лише з роками сформується легенда про те, що хлопчика врятувала від смерті лише медаль, подарована йому дідусем — ця легенда тепер є у кожній офіційній біографії Хуссейна I... Втім, сказати: ніхто не звернув уваги — все ж таки перебільшення. Йорданська еліта вже тоді розуміла, що король Талал бен Абдула — монарх ненадовго, що він просто нездатний правити через тяжку психічну хворобу. У Амані для ввічливості вичікуватимуть рік, а потім передадуть трон 17-річному онукові вбитого короля Абдули... Ще за рік почнеться його царювання... Молодий Хуссейн бен Талал стане заручником Йорданії... Заручником — тому що важко уявити собі більш складну для правителя країну, ніж Йорданію середини сторіччя. Коли королівство створювалося, його ситуація виглядала достатньо стабільною: династія Хашемітів мала своїх представників на сусідських йорданському та іракському тронах, на кордоні — британська Палестина, в самій Йорданії як гарант регіональної стабільності — британське військо... Однак 1948 року виник Ізраїль. Слова «регіональна стабільність» стали сумним жартом. Старий король Абдула зрозумів, чим це загрожує його державі, з занепокоєністю стежив, як збільшується за рахунок вигнанців палестинське населення... Він намагався домовитися з ізраїльтянами — а що йому ще робити? — таємно зустрічався з провідними політиками нової держави (Голда Мейр у своїх мемуарах буде потім тепло відгукуватися про старого короля), однак із цим уже ніяк не можуть погодитися ті, хто вирішив зробити фанатичну боротьбу проти «сіоністського утворення» справою всього життя. Їм немає діла до того, що король Абдула за три десятиріччя свого царювання перетворився на справжній символ свого народу, на живого пророка, що він, може, краще за всіх інших на Близькому Сході, розумів цінність миру... Його онук запам’ятав постріли на сходинках єрусалимської Мечеті аль-Акса: він був обережнішим. До того ж життя дало йому ще один урок: 14 липня 1958 року іракські військові повалили династію Хашемітів, короля Фейсала — близького родича короля Хусейна — було вбито разом з його вірним і всевладним прем’єром Нурі Саїдом... З цієї хвилини Хуссейн — між двох вогнів. Він не міг домовлятися з Ізраїлем, бо став чужим в арабському світі. Він не міг бути в занадто теплих стосунках із Іраком, де правили вбивці його сім’ї. Він не міг сподіватися на подальшу підтримку Великої Британії, бо ризикував бути поваленим за допомогою радикальних режимів, що змінюють традиційні монархії в арабському світі... Насер і Касем, потім Каддафі і Саддам Хуссейн — всі ці люди жадають влади, намагаються втримати її з усіх сил, вдало експлуатуючи народну довіру. Король Хусейн якось сказав, що для нього народна довіра дуже багато важить, однак він не вважає, що можна робити все, що заманеться натовпу, треба довіряти передовсім своєму сумлінню. Однак це — філософія монарха, а не диктатора. Йорданському королю між тим доводилося жити поруч з диктаторами і звіряти свого годинника з їхнім часом... Йому залишалося лише чекати чужих помилок і робити власні... У війні 1967 року Йорданія втратила Західний берег Йордану та східну частину розділеного до цього часу Єрусалима. Однак необхідність миру стала тепер очевидною, зрозуміло, що з Ізраїлем треба рахуватися, король Хуссейн міг тепер без жаху згадувати про політичну спадщину свого передбачливого дідуся. Таємна дипломатія надовго стала його зброєю. Він не міг дозволити собі, як єгипетський президент Анвар Садат, одного прекрасного дня прилетіти до Єрусалима й виступити у кнесеті — тим більше, що незабаром блискучого єгипетського лідера було вбито. Однак він уже міг обговорювати з ізраїльтянами майбутнє Близького Сходу...

До цього, втім, треба ще пройти через випробування палестинською небезпекою. Лідери Організації визволення Палестини починають поводитися в Йорданії як у країні, де господарями є саме вони: мова йде вже про долю йорданського трону. Король кинув армію проти сил Ясіра Арафата... Про рівень напруження у вересні 1974 — палестинці назвали його «чорним вереснем» — свідчить хоча б смерть єгипетського президента Гамала Насера, який був посередником між Хуссейном та Арафатом. Насер, який пережив появу ізраїльських військ поблизу Каїра, помер під час мирних переговорів, на які король Йорданії та лідер ОВП прибули озброєні й роздратовані... Хуссейн врятував свій трон, ОВП перебазувалася в Ліван, щоб стати там вогнем для нафти громадянської війни... Та Йорданія вистояла.

Ще одним випробуванням для короля стала «Буря в пустелі». Хуссейну, якому завжди вдавалося знаходити порозуміння з такими різними політиками, під час іракської окупації Кувейту довелося враховувати залежність своєї країни від економіки великого сусіда — та й взагалі не хотілося сваритися з Саддамом, який міг би обрати Йорданію новим об’єктом своїх бажань. Результат — обурення американців, незадоволення Заходу, ізоляція від монархії Перської Затоки, які не могли зрозуміти цього порушення принципу монархічної солідарності — як це представник старовинної династії Хашемітів не міг захистити права династії Сабахів... Королю довелося докласти неабияких зусиль, щоб відновити рівновагу, однак це відновлення тим більше необхідне, що співпадало в часі з початком близькосхідного мирного процесу. Після ізраїльсько-палестинських домовленостей королю вже ніщо не заважало не тільки оголосити свою політику «теплого миру» з Ізраїлем, але й повідомити про контакти минулих років... Король прибув на похорон Іцхака Рабіна, а його дружина, королева Нур, здавалася невтішною під час прощальної церемонії у Єрусалимі... До речі, в день похорону йорданського короля було приспущено ізраїльські прапори — це вперше в історії Ізраїль так відгукнувся на смерть арабського лідера...

Можна сказати, що саме близькосхідний мирний процес дозволив зовсім по-новому подивитися на роль Хуссейна, зрозуміти, наскільки політика балансу була важливою не просто для майбутнього його країни, але й для самого її існування, як важко було пройти крізь усі ці війни, сварки, суперечки, непорозуміння — і все ж таки залишатися вірним миротворчій ідеї... Це потребувало не тільки розуміння ситуації, але й справжнього політичного хисту — а те, як володів Хуссейн I мистецтвом політики, він довів у останні дні свого життя, коли усунув від спадкоємництва свого брата Хасана і призначив новим спадкоємцем трону сина Абдулу. Хасан, який став спадкоємцем трону у нестабільному 1965 році, — саме тоді продовжували хитатися трони, які ще залишалися неповаленими, — чекав на владу більше трьох десятиріч — і не дочекався... Він уже поводився як глава держави, перестав враховувати проблеми дому Хашемітів, і втручання вмираючого короля фактично врятувало його династію від чвар після його смерті... Звичайно, і у призначенні нового спадкоємця є чимало контроверзійного. Адже після смерті своєї першої дружини, королеви Діни, молодий король одружився з англійкою Тоні Гардінер — вона — після розлучення з Хуссейном принцеса Муна — і є матір’ю нового монарха. Цей шлюб Хуссейна був дуже непопулярним у Йорданії, й тим більше радо вітали піддані Хуссейна свою нову королеву — Алію. З нинішньою королевою Нур, дочкою арабського бізнесмена зі США, Хуссейн одружився невдовзі після загибелі Алії. Красива, честолюбна, діяльна — після загибелі Діани королева Йорданії стала провідною активісткою кампанії за заборону протипіхотних мін — королева Нур була поруч з Хуссейном два десятиріччя, однак її популярність ніколи не дорівнювала популярності її попередниці... Втім, саме королева стала центром опозиції майбутній владі брата короля. Подейкують, що вона бажала бачити спадкоємцем трону свого сина, 18-річного Хамзу — однак король, як завжди, пішов шляхом ухвалення соломонового рішення: Хамза став спадкоємцем трону при владі Абдули. Сумний досвід Хасана свідчить, що це не зовсім певна позиція... Якою залишив король Хуссейн Йорданію своєму синові? Ця країна не може сьогодні похвалитися економічними успіхами, проте вона може розраховувати на внутрішню стабільність і на мир із сусідами. І на те, що ці сусіди є навіть великими прихильниками стабільності йорданського трону. Хуссейн перетворив свою країну на такий буфер, зникнення якого може призвести до повної втрати регіональної рівноваги. Саме тому король Абдула не міг дозволити собі й години невизначеності й пообіцяв продовжувати політику свого батька. Саме тому на похорон короля маленької близькосхідної держави приїхали найвизначніші світові лідери, багато хто з яких не спілкується між собою — від Клінтона, Єльцина і Ширака до Муамара Каддафі... Ці люди — чільні політики, більшість з яких — або обрані, або прийшли до влади. Їм буде важко зрозуміти людину, яка народилася з важким тягарем відповідальності за свою країну. Їм буде дуже важко зрозуміти слова йорданського короля, який запитував себе: «Чого людина шукає у світі? Позиції або трону?» І відповідав: «Тільки миру з Богом. Поки людина знає, що прийде суд, вона намагається діяти по совісті»...

Але може ми — ми, не обтяжені необхідністю обиратися, йти на компроміси, обіцяти й улещувати — може ми з вами його зрозуміємо?