Міражі знання

Практично всі незалежні спостерігачі сходяться на думці, що Конференція із запобігання негативним кліматичним змінам (COP-26) у шотландському Глазго, хоча і тривала на день довше запланованого, але майже провалилася. Підсумкова заява стала суцільним набором досить м'яких декларацій загального характеру, без певних  та конкретних заходів. Та й декларації виявилися м'якшими, ніж планувалося. У початковому проекті підсумкового документу йшлося про цілковиту відмову від використання вугілля в недалекому майбутньому. Проте під тиском Індії та Китаю в опублікованому тексті залишилося тільки побажання зменшити споживання вугілля, головними виробниками якого є вказані країни.

Не допоміг і опублікований перед конференцією звіт Міжурядової групи експертів ООН щодо зміни клімату, де в апокаліптичних тональностях описувалося, що буде з людством, якщо всі країни світу швидко та в рази не зменшать викиди парникових газів, і які його чекають нові посухи, повені, урагани та наступ на сушу морів і океанів. Генсек ООН Антоніу Гуттереш, коментуючи підсумки конференції, що розчарували його, стверджував: «Наша крихка планета на волосині. Ми все ще на порозі кліматичної катастрофи».

У підписаному в Глазго кліматичному пакті йдеться, що в разі збереження сучасних темпів росту вуглецевих викидів у планети залишилося всього лише 11 років. Причому, нібито вже зараз 85% населення потерпають від негативних кліматичних змін, а зовсім скоро багато прибережних держав і великих міст ризикують опинитися під водою. На конференції багато говорилося про необхідність збільшити суми коштів, що виділяються на боротьбу зі змінами клімату державами та корпораціями, але ніхто так і не запропонував певних реалістичних механізмів відповідних виплат, які могли б прийняти ті, хто спричиняє основну масу викидів. І вже зовсім ніхто не ризикнув прямо заявити, що боротьба з парниковими викидами – безглузда й даремна. Науковці-кліматологи вважають за краще не помічати показників пандемічного 2020 року, коли парникові викиди вперше за багато десятиліть значно впали, а температура Землі все одно набула рекордного росту за весь час метеорологічних спостережень.

Це означає насправді, що всі кошти, які виділяються на боротьбу з парниковими викидами, ні на йоту не сприяють досягненню заявленої мети – зупинки процесу глобального потепління, оскільки ця мета в принципі недосяжна. Лише жалюгідна частина цих витрат – власне на наукову розробку нових технологій, може принести реальну користь людству, решта – даремна витрата грошей платників податків, і це може призвести лише до росту бюрократії.

Але не лише в цьому виявляється упередженість доповідей і пактів, що з наукового погляду доводять згубність парникових викидів для людства. Незрозуміло, яким чином були вирахувані 85% мешканців Землі, що потерпають від кліматичних змін. Але в будь-якому разі, скільки б їх не було, окрім мешканців тих регіонів, де умови життя через кліматичні зміни погіршали, напевно існують регіони, де, навпаки, через зміни, пов'язані з глобальним потеплінням, умови життя та господарювання покращуються. У якихось регіонах, поза сумнівом, трапляються неврожаї через посухи чи підвищення вологості. Але в інших регіонах через підвищення температури та вологості, навпаки, урожаї зростають, і з'являється можливість вирощувати нові, більш прибуткові культури.

Оцінити дію таких чинників на довгострокову перспективу досить складно. Але вони, безумовно, в якійсь мірі повинні компенсувати негативні наслідки глобального потепління. Та й затоплення великих міст на морському узбережжі можна запобігти зовсім не боротьбою з глобальним потеплінням, а старим перевіреним способом – будівництвом гребель та інших захисних споруд, що теж вимагає чималих витрат, але із запланованими витратами на боротьбу з глобальним потеплінням непорівнянних. А ось для будівництва подібних споруд, так само як і для боротьби з іншими наслідками глобального потепління, напевно, непогано було б, якби науковці змогли зрозуміти, частиною природного циклу якої тривалості є нинішнє підвищення температури Землі і, відповідно, скільки воно ще продовжиться – декілька сотень чи декілька тисяч років. Але такі дослідження майже ніхто не робить, оскільки у відповідних колах науковців панує антропогенна теорія глобального потепління. Виходить, що ті політики, які задля порятунку людства воюють сьогодні за скорочення парникових викидів найближчим часом і за всяку ціну, перебувають у полоні недостовірної і тенденційно підібраної інформації. І це не один приклад.

Нещодавно в Росії закінчився перепис населення. Час, коли пандемія в самому розпалі, – не найсприятливіший для такого заходу. Проте влада з деяких своїх міркувань визнала, що далі відкладати проведення перепису не можна. Здійснити перепис можна було трьома способами. Можна було самостійно заповнити анкету перепису дистанційно на сайті «Держпослуги». Можна було сходити в найближчий багатофункціональний центр надання державних і муніципальних послуг (МФЦ) і там зробити те ж саме у письмовій формі. І, нарешті, можна було дочекатися візиту переписувачів до себе додому. Ми з дружиною обрали третій варіант. Проте за місяць, відведений на проведення перепису, до нас так ніхто і не прийшов, так само як і до наших сусідів. При тому хтось один із нас завжди був удома, і двері переписувачам ми б достеменно відкрили.

Проте ще за два дні до закінчення перепису чиновники бадьоро відрапортували, що 99% населення вже переписані. А після цього рапорту я виявив в соцмережах немало відомостей про те, як фальсифікувалися результати перепису. Переписувачі, здебільшого студенти, за вказівкою своїх керівників, у разі, якщо когось із мешканців вони не застали вдома або їм просто не відкрили двері, переписували дані мешканців таких квартир або домоволодіння з будинкових книг, а відповіді на ті запитання перепису, які там не можна було знайти, вписували самі навмання. До того ж, на сайт «Держпослуги» і до планшетів переписувачів постійно вносилися якісь «мертві душі», які казна-звідки взялися, але нібито переписалися на «Держпослугах», завдяки яким населення багатьох квартир подвоювалося та потроювалося. І я цьому охоче вірю, тому що під час одного з попередніх російських переписів, коли я ще викладав, мої студенти, що працювали волонтерами-переписувачами, розповідали мені те ж саме. Хіба що сайту «Держпослуги» тоді ще не було, тому електронні вкидання тоді, напевно, робилися безпосередньо до якоїсь електронної бази переписних даних.

Для мене зараз абсолютно очевидно, що наукова та практична цінність такого перепису, на який витрачено чималі кошти, близька до нуля (якщо взагалі не є від'ємною величиною!). Проте урядовці різного рівня керуватимуться її даними, а демографи та соціологи будуть з розумним виглядом їх аналізувати та робити далекосяжні висновки, порівнюючи ці дані з даними інших недавніх переписів, теж багато в чому недостовірних. Можна тільки припустити, що чисельність населення Росії за підсумками нинішнього перепису буде надто завищена, щоб приховати величезну смертність від ковіду, що призвела до масштабної фальсифікації офіційної статистики загальної смертності (за моєю оцінкою, від коронавірусу та його наслідків уже померло понад 3,5 млн росіян, а за офіційними даними – тільки 255 386 на 14 листопада, день завершення перепису).

І останній приклад. На каналі «Євроньюс» показали депутатку польського Сейму, що доправила разом із волонтерами гуманітарну допомогу біженцям, затиснутим між польським і білоруським кордоном. І ця дівчина цілком щиро казала, що, мовляв, Лукашенко чекає від нас, що ми не прийматимемо біженців і силою виштовхуватимемо їх назад до Білорусі, і що білоруський диктатор якраз на це і розраховує. А тому ми повинні чинити навпаки, щоб зірвати його розрахунки: прийняти їх у себе та надати посильну допомогу. Зрозуміло, що вона вважає за необхідне вчиняти з біженцями, керуючись принципами гуманізму та співчуття, і щиро намагається переконати себе й оточення: якщо  біженців пропустять через кордон, це зірве плани Лукашенка. Але насправді білоруський лідер якраз і розраховував на те, що Польща рано чи пізно пропустить основну масу біженців до Німеччини, а відтак потік біженців через Білорусь може дуже швидко дійти до сотень тисяч і мільйонів. І тоді уряд Німеччини переконає своїх європейських партнерів укласти з Білоруссю таку ж угоду щодо біженців, яку раніше ЄС уклав із Туреччиною, і Брюссель платитиме мільярди євро Мінську за те, що не пропускає біженців, як зараз він платить Анкарі. Проблеми для Лукашенка створює саме те, що біженців не пропускають до Євросоюзу, оскільки тоді є ризик, що вони осядуть у Білорусі, до чого Лукашенко явно не готовий. Та й контактувати з ним у керівництва Євросоюзу тоді не буде потреби.