Михайло КАСЬЯНОВ: Росія не потерпить нелегітимного президента

Участь лідера Народно- демократичного союзу Росії Михайла Касьянова у п резидентських виборах під сумнiвом. Центрвиборч ком виявив у підписах його прибічників понад 15% браку. Це озн ачає, що підписи зазнають повторної перевірки, після чого ЦВК винесе остаточну ухвалу. Сам Касьянов налаштований оптимістично і вважає, що йому під силу не лише пройти реєстрацію, а й перемогти на виборах.

— Михайле Михайловичу, для перемоги у виборах потрібно спочатку зареєструватися як кандидату на посаду президента. Коли це інтерв’ю піде в номер, скоріш за все, вже буде відомий вердикт ЦВК. Чи ви можете зробити прогноз щодо ухвали комісії?

— Я не маю жодних сумнівів у сприятливому результаті. Реєстрацію обов’язково отримаю, після чого активно розпочну передвиборну кампанію.

— На чому ґрунтується така впевненість? Якщо ЦВК один раз поставив під сумнів автентичність підписів, що перешкодить йому зробити це вдруге?

— ЦВК тут ні до чого. Це питання вимагає політичної ухвали, і ЦВК, зрозуміло, не може прийняти її. Все залежить від інших людей. Точніше від однієї людини — президента Путіна. Якщо Путін заборонить мені участь у виборах, це означатиме, що, по- перше, він порушив конституцію, по-друге — злякався. Ні те, ні інше не прикрасить його іміджу. Звідси випливає, що питання буде вирішено на мою користь.

— А претензії членів виборчкому до підписів на вашу підтримку? Це відбувається за установкою влади? Чи ми маємо справу з самодіяльністю комісії?

— Ми маємо справу з цілковитим свавіллям. На моїх прибічників і активістів НДС чиниться сильний тиск із боку силових структур. Загальновідомо, що в Росії МВС завжди активно брало участь у виборах. А зараз до процесу підключилася ФСБ, яка взагалі не має стосунку до простих громадян.

— У вас є конкретні факти тиску?

— Факти? Їх стільки, що можна годинами розповідати. Силовики затримують збирачів підписів і погрожують їм. Примушують писати зізнання про фальсифікацію підписів. Деякі взагалі кажуть, що не збирали їх і нібито не знають про існування Народно-демократичного союзу. Звісно, все це відбувається під чуйним керівництвом людей, покликаних охороняти закон.

— Ви закликали опозиційні партії бойкотувати думські вибори, називаючи їх відвертим фарсом. Водночас натхненно ведете боротьбу за президентське крісло. Змінили думку?

— Думки я, звичайно, не міняв. Завдяки нашим виборчим законам на думських виборах громадяни не могли висувати власних кандидатів. Тобто порушувалися їхні конституційні права. На президентських виборах закони також несправедливі, але все-таки ситуація сприятливіша для нас. Завдяки страшенно антидемократичним думським виборам сьогодні в Росії нелегітимний парламент. Депутати, які засідають у Думі, незаконні. Добре, зараз ми хоча б віримо, що в Росії — легітимний керівник держави. А уявляєте що буде, якщо народ втратить цю віру? Буде тупикове положення! Тому завдання нашого руху полягає в тому, щоб у країні не було нелегітимного президента. Росія цього не потерпить.

— Припустімо, прогноз збувся, і ЦВК зареєструвала вас. Як ви маєте намір боротися за першість, якщо влада вдасться до тотальної фальсифікації?

— У нас для цього розроблено цілу стратегію, та, гадаю, ще рано розповідати про неї.

— Але ж виборець, який хоче проголосувати за вас, має знати, що його голос піде за призначенням. Хіба це не важливо?

— Коли мене зареєструють, ми розповімо населенню про методи боротьби проти підтасовування та фальсифікації.

— І ви сподіваєтеся на перемогу?

— Так, я стверджую, що якщо нам вдасться домогтися справедливих виборів, то обов’язково виграємо.

— Може ризикнете передбачити, з яким результатом?

— Не ризикну. Але знаю, що в першому турі не вийде. Доведеться попрацювати ще й у другому. Але переможемо.

— У 2003 році опозиційні партії говорили приблизно те саме, але президентом став Путін.

— Тоді були зовсім інші обставини й реалії. Ми враховуємо помилки попередників. До речі, у 2003, можливо, й була фальсифікація, але не в таких масштабах, як на грудневих думських виборах.

— У вас, певно, є програма, в якій враховано політичні й економічні аспекти?

— Звісно, є, і ми її подамо на суд виборця. У рамках одного інтерв’ю розібрати програму, звичайно, неможливо.

— Кажуть, що велику частину активного електорату складають пенсіонери та домогосподарки. Політтехнологи стверджують, що успіх на виборах багато в чому залежить від того, наскільки дохідливо донесе кандидат до них свою програму і передвиборні обіцянки.

— У моїй програмі є базові моменти, які по своїй суті дуже прості та зрозумілі всім. Ми обіцяємо людям створення істинно демократичної країни, де панує ринкова економіка. Країни, в якій люди не стурбовані сьогоднішнім днем і впевнені в завтрашньому. І головне: на наше переконання, людські права і свобода особистості — найвища цінність для держави.

— У Росії для політичних партій болісним вважається питання фінансування. Їх раз у раз звинувачують у змові з олігархами, у використанні тіньових фінансових потоків тощо. На які кошти існує НДС?

— Спонсори у нас, звісно, є. Ми не робимо таємниці. Трохи організацій, а також фізичні особи. Але це лише початковий етап. Упевнений, що після реєстрації у кандидати наше фінансування збільшиться.

— Михайле Михайловичу, ви кілька років працювали з Путіним. Обидва займали вищі державні пости. Як ви можете охарактеризувати його як особистість?

— Одна справа — політичні розбіжності. Про це я говорю і говоритиму. Що стосується рис характеру, я, мабуть, утримаюся від відповіді. Це буде неетично з мого боку.

— Ви вирішили перенести черговий «Марш незгідних» на лютий. Хіба не логічніше було провести його 27 січня, як і планувалося спочатку? Адже до цього дня буде відомо, зареєструють вас чи ні.

— В тому, що мене зареєструють, не сумніваюся. Про це я вже казав. Так що марш до цього не має стосунку. Ми з іншими ініціаторами «Маршу незгідних» порадилися і перенесли його на 10 лютого. Так буде доречніше, оскільки хід доведеться якраз на середину передвиборної кампанії.

— Наскільки вам здається вірогідною помаранчева революція у Росії?

— Якщо йдеться про аналогію з Україною або Грузією, де стався масовий протест проти фальсифікації виборів, то у нас мені це здається неможливим. Принаймні, на цьому етапі. Російське суспільство поки що не усвідомлює тих загроз, які можуть виникнути внаслідок ігнорування демократичних процесів і конституції.

— Мова зайшла про Україну. Як ви розцінюєте процеси, що відбуваються в цій країні?

— Українські події переконують, що країна рухається у бік демократичних цінностей. Прагнення України в ЄС — ще одне підтвердження того. При цьому національна приналежність громадян не грає особливої ролі. Знаю, що в багатьох регіонах, компактно заселених росіянами, вітають інтеграцію в європейські структури.

— А прагнення в НАТО?

— Питання НАТО мені здається складним. Я неодноразово заявляв і ще раз повторю, що, на моє переконання, в України немає гострої необхідності входження в НАТО. Я розумію, коли в Альянс прагнуть маленькі, слабкі країни. Їм потрібен сильний заступник. А Україна сама сильна країна, з величезним потенціалом і могутніми збройними силами. Проте якщо українці для своєї безпеки вважають за необхідне вступити в НАТО, це їхнє право.

— Але російська влада заявляє, що у разі вступу в Альянс перегляне відносини з Україною.

— Мене дивують подібні заяви. Днями президент Путін був у Болгарії. Там він заявив, що союзницькі зобов’язання Болгарії перед НАТО не зашкодять дружнім відносинам із Росією. Логіка не зрозуміла. Якщо Болгарія та інші країни колишнього соцтабору, нині члени НАТО, не загрожують Росії, то чому загроза йде саме від України?

— Може тому, що вона географічно ближча до Росії?

— Ну то й що? Неформально Болгарія взагалі вважалася 16 ою республікою СРСР. А заразРосія здійснює спільно з нею важливий проект — прокладає газову магістраль. При цьому не згадує про якісь загрози і про те, що Болгарія — член НАТО.

— До речі, газове питання також вважається каменем спотикання в російсько-українських відносинах. У Москві постійно заявляють, що час підвищити ціну на газ для Києва.

— Це не таке просте питання, як може здатися на перший погляд. Туркменістан також неодноразово виявляв бажання підвищити ціну для «Газпрому». Проте з цього нічого не вийшло. У таких справах транзитні функції такі ж важливі, як функції виробника. Якщо Туркменістан підвищить «Газпрому» ціну за свій газ, то його нікому буде збути. Адже транзит здійснює Росія. Приблизно те саме у випадку Росії та України. Через Україну російський газ іде до Європи. Якщо стануться між країнами серйозні розбіжності, з поставками можуть початися збої. Звісно, європейські країни можуть натиснути, але питання в тому, на кого вони натиснуть? З урахуванням не дуже теплих відносин Москви iз західними країнами, в чому, до речі, величезна провина Путіна та його уряду, крайньою може виявитися Росія.