Накульгування та безлад

Колеги з різних країн світу нещодавно зібралися в штаб-квартирі PIMCO в Каліфорнії на наш щорічний Плановий форум, коли ми залишаємо осторонь злободенні проблеми на декілька днів і замість цього дискутуємо про те, що найближчі три-п’ять років принесуть у світову економіку. Перспектива глобальна, заснована на інформації, представленій промовцями збоку, і акцент робиться на те, що може статися, а не на те, що повинне статися.

Останні два Планові форуми спрогнозували, що після глобальної фінансової кризи світова економіка не перезавантажиться своїм традиційним, циклічним чином. Замість цього їй доведеться зіткнутися з багаторічними повторними регулюваннями як національного, так і глобального характеру. Світова економіка видужуватиме, але повільно і нерівномірно, у міру того як розвинені економіки заледве пробиватимуться вперед, тоді як динамічніший світ, що розвивається, поступово закриватиме сьогоднішні провали в доходах і добробуті.

Із тих пір події відповідали цій характеристиці. Відновлення «Групи семи» (G7) було незвично млявим, попри великі та безпрецедентні політичні стимул-реакції (особливо в США). У результаті рівень безробіття збільшився і в даний час перевищує рівень у країнах з економікою, що розвивається. Тим часом показники дефіциту і боргу погіршали як в абсолютному вираженні, так і по відношенню до аналогічних показників країн, що розвиваються, а середня премія за ризик за борговими зобов’язаннями країн з розвиненою економікою в даний час перевищує премію для країн з економікою, що розвивається.

Ці результати далеко не відповідають сподіванням політиків — і в Америці, й у Європі. Насправді значну частину посткризового періоду всі вони були зациклені на стимулюванні зростання, і це зрозуміло.

Деякі навіть прийняли чітку політику для підвищення цін на активи (наприклад, другий тур так званого кількісного послаблення, здійснюваний ФРС США). Втім, разом з «хорошою» інфляцією цін на активи, направленою на те, щоб люди відчували себе багатшими і більше витрачали, ці підходи призвели до «поганої» інфляції внаслідок зростаючих товарних цін, які вводять податок як на витрати, так і споживачів. У Європі існуючі на балансі кошти були використані для відвертання боргової кризи периферійних країн, внаслідок чого великі пакети допомоги були видані Греції, Ірландії й Португалії, а також до «зараження» балансових звітів ЄЦБ.

Забігаючи наперед, деякі ознаки вказують на прискорене одужання світової економіки і зростаючу стабільність, яка є хорошою ознакою для організованого відступу від нетрадиційної політики. Наявні також ознаки, які передбачають, що прориви економік, котрі розвиваються, добре закріплені й що Китай, зокрема, буде в змозі здійснювати управління в період складного переходу країни до зростання середнього доходу на душу населення.

На жаль, інші ознаки вказують на нерівномірне, переривисте відновлення світової економіки. У країнах з розвиненою економікою прогнозовані темпи зростання недостатні, щоб уникнути збільшення боргу та дефіциту. Для деяких країн, таких як Греція, це означає важчий вибір між реструктуризацією й усуспільненням збитків. Для інших, таких як США, вже потрібні майбутні жертви, скоріше за все, за рахунок поєднання вищої інфляції, аскетизму і «фінансових репресій», у міру того, як уряди прагнуть нав’язати тим, хто тримає гроші в банках, негативні реальні ставки прибутків. Зайве говорити, що демографічна трансформація, товарні обмеження і геополітична невизначеність ускладнюють все це.

Важливіше те, що надто багато балансових звітів урядів і сімей залишаються неврівноваженими в глобальній економіці, надмірно заснованій на активах. У результаті протягом наступних трьох-п’яти років багато давнішніх обіцянок опиняться під тиском. Зокрема, різні соціальні контракти — наприклад, охорона здоров’я і пенсійне забезпечення, а також допомога по безробіттю — відчуватимуть великий тиск. На міжнародному рівні стан суспільних благ, що поставляються США (у тому числі долара як світової резервної валюти), зіштовхується з поступовою ерозією.

Залежно від того, як довго продовжиться цей сценарій, у найближчі декілька років буде та ж динаміка розвитку з різними темпами, яку ми бачили останнім часом. Зокрема:
— країни з розвиненою економікою зіткнуться із млявим (десь на рівні 2%) зростанням і стабільно високим, більш структурним (отже, затяжним) безробіттям. Уже і так значні розрізненості в доходах і добробуті й надалі будуть заглиблюватися, підсилюючись зростанням інфляції та фінансовими репресіями. А проблеми боргу та дефіциту бюджету залишаться з практично неминучою, принаймні, однією реструктуризацією суверенного боргу в Європі;
— країни з економікою, що розвивається, досягнуть вищих темпів зростання (близько 6%), й їхні доходи та рівень добробуту населення, як і раніше, наближатимуться до рівня країн з розвиненою економікою. Але це створюватиме свої власні проблеми, зокрема, періодичний інфляційний тиск і різке збільшення припливу капіталу, що веде до збільшення політичних експериментів.

Суверенна платоспроможність, як і раніше, розходитиметься з подальшим погіршенням у розвинених країнах і безперервним удосконаленням ринків, що розвиваються.

Конвергенція інфляції — між високими показниками загальної інфляції та низькими показниками базової інфляції, а також між високими показниками ринків, що розвиваються, і низькими показниками в країнах із розвиненою економікою — відбуватиметься на рівень вище, ніж передбачається в даний час.

Глобальна економіка в цілому кульгатиме, продовжуючи свій поступовий перехід від однополярного до багатополярного світу.

Цей базовий сценарій схильний до двостороннього ризику, який може значно зрости з часом. Якщо бути оптимістами, в США може настати «момент запуску супутника»: відчуття національної єдності, загальної мети і загальних жертв призведе до структурних реформ, які направлені на повторне узгодження балансу в середньостроковій перспективі, збільшення кількості робочих місць і підвищення конкурентоспроможності. Європа може модернізувати єврозону, щоб збільшити боргову стійкість і забезпечити високе економічне зростання. А країни, що розвиваються, можуть дати волю своїм споживачам, підвищуючи глобальний попит.

Шанси на такі «великі операції» збільшилися в останні місяці, але на даному етапі вони можуть, в кращому разі, лише компенсувати ризики глобальної перспективи. Перш за все, у світовій економіці були просто зміщені зобов’язання, що не може тривати нескінченно. Тим часом надмірна нерівність доходів і добробуту ослабила структуру суспільства; стабільне безробіття в розвинених країнах підриває продуктивність і навики; ефективність і гнучкість політики зменшуються, і світова економіка стикається із зростаючою необхідністю пристосовуватися до фази прориву в розвитку в системно важливих економіках, що розвиваються.

Багаторічні повторні регулювання здійснюються безладно і складно, особливо, коли вони проходять одночасно на національному і глобальному рівнях і коли економічне зростання, інфляція і зростання заборгованості мають різні темпи. Параметри стають змінними; відновлення балансових звітів проходить повільно й нерівномірно; і політики стикаються з незручним зрушенням у балансі вигод, витрат і ризиків.

Хоч як би ми, можливо, й хотіли більш втішних перспектив, світова економіка залишатиметься незвичайно нестабільною найближчими роками. Те, що здається системно взаємозв’язаним світом, також виявиться більш роздробленим на рівні розуміння, із слабким глобальним управлінням і координацією політики. Світова економіка — це така річ, якою потрібно управляти дуже обережно, інакше ті, хто прагне отримати вигоду з тих змін, що відбуваються, сповна можуть стати їхніми жертвами.

Мохаммед А. Ель-ЕРІАН — головний виконавчий директор і співдиректор з інвестицій у глобальній управляючій інвестиційній компанії PIMCO та автор книжки «Коли ринки конфліктують».