Напередодні зламу?

Розрекламовані приготування Сполучених Штатів до операції, грізні антиталібські заяви, ультиматуми, висловлені у виступах президента Джорджа Буша та інших представників адміністрації США, очевидно, мали бути зроблені. Війни без психологічної, інформаційної, технологічної складових просто не буває.

Війна ж почалася не подіями 11 вересня. І навіть не вибухами в американських посольствах у Кенії та Танзанії 1998 року. Міжнародний тероризм, хоч як це сумно визнавати, став одним iз логічних наслідків «холодної війни», здавалося б, подоланої десять років тому. Світогляд не змінюється за один день. Протягом «холодної війни» велася справжня війна на інформаційному, ідеологічному полі, чималі суми вкладалися в підготовку фахівців iз різних видів диверсійної діяльності, підтримувалися різноманітні радикальні рухи. І як наслідок — джин вирвався з пляшки, причому на тлі все ще існуючої недовіри та нічим не мотивованих, з точки зору раціональності, спроб суперництва.

Події 11 вересня мали б перш за все довести всім, що «наших сукиних синів», як говорилося в США в 60-х про одного з латиноамериканських диктаторів, більше не може й не повинно бути ні для кого.

Більше того, коаліція, що створюється для боротьби з світовим тероризмом на чолі з Сполученими Штатами, мала б будуватися на зовсім інших засадах, ніж всі організації, які існували досі. Хоча б тому, що йдеться про загальну біду і спільну відповідальність. Не протягом однієї-єдиної воєнної акції, але надовго. І тому, що іншого шансу уникнути нових неприємностей у процесі зміни геополітичної картини світу може просто не видатися.

Не так важливо, зрештою, як саме виглядатиме перша відповідь Сполучених Штатів на жахливі акції 11 вересня. Набагато більше значення для всіх матиме те, що буде потім. Скільки мудрості та готовності до психологічних та інших зламів проявлять лідери різних, часом абсолютно різних держав. Наскільки в деяких iз них вистачить рішучості на самостійні адекватні дії, бажано, дії на випередження ситуації без вичікування реакції чи дозволу «великого стратегічного партнера». Який, до речі, схоже, вчасно зрозумів, який шанс йому дає ситуація, що ще не склалася, але складається на очах.

Політики вже висловлюють думки, що союз, який складається для боротьби з тероризмом, може піти далі, до тієї межі, де внутрішні кордони між державами вже стануть неактуальними.

Здається, саме зараз має радикально змінитися все. Здається, саме зараз час довести справою всі попередні декларації. Бо може бути запізно. Для всіх.