Насильство над свободою в Бірмі
Сексуальне насильство над жінками перешкоджає встановленню миру та розвитку, особливо якщо воно є знаряддям, що використовується військовою диктатурою проти власного народу. Бірма сьогодні просякнута таким насильством з боку держави.
Систематичне сексуальне насильство в Бірмі стало очевидним, коли організації «Shan Women’s Action Network» (SWAN) і «Shan Human Rights Foundation» (SHRF) опублікували звіт за назвою «Ліцензія на насильство», що містить інформацію про 625 випадків сексуального насильства, здійсненого військовими в східній Бірмі з 1996 до 2001 року. У звіті зазначається, що ніхто з ґвалтівників не зазнав карного переслідування.
Бірма страждає від наслідків декількох десятиріч громадянської війни. Цивільні особи стали головними жертвами стратегії, спрямованої на підрив партизанського руху, що призвело до примусової праці, використання людей як мінних тральщиків і до масових переселень цілих сіл. За приблизними оцінками в країні сьогодні нараховується від 600 тисяч до одного мільйона насильно переміщених людей.
SWAN і SHRF твердять, що сексуальне насильство використовується як зброя у війні бірманських військових проти етнічних меншин. Жінки та дівчата особливо страждають (завдяки своїй статі і етнічній приналежності) від жахливої практики, метою якої є продемонструвати силу армії й покарати тих, хто виступає проти неї. Коли армія входить у село, починається хаос. Мешканців убивають або їм наказують забрати свої речі й покинути село. Декілька відомих випадків зґвалтування сталися саме за таких умов, або коли жінки потрапляли на примусові роботи.
Багато жертв покинули Бірму. SWAN і SHRF дізналися про багато випадків від жінок, яким удалося перебратися до Таїланду. У лютому 2006 року ми відвідали табір біженців на тайсько-бірманському кордоні й отримали інформацію про війну і насильство з перших рук.
Звіт «Ліцензія на насильство» привернув широку увагу в південно-східній Азії. Крайсак Чоонхаван — голова комітету з міжнародних відносин тайського Сенату і віце-голова міжпарламентських закритих зборів щодо Мьянми Асоціації держав південно-східної Азії (ASEAN) закликав Організацію Об’єднаних Націй провести розслідування. Такий заклик прозвучав і з боку Генеральної асамблеї ООН та Комісії ООН з прав людини.
Зґвалтування викликає ганьбу, сором і небажання з боку жертв говорити про те, що трапилося з ними. Але все більша кількість жінок і дівчат із Бірми починають розповідати про зґвалтування та інші форми сексуального насильства, що мали місце в спустошених війною частинах країни. Дезертири з армії підтверджують факти сексуального насильства. Спеціальний доповідач ООН з питань насильства проти жінок опублікував матеріал, що підтверджує інформацію, яка міститься в звіті «Ліцензія на насильство», і яка описує безліч нових випадків насильства, що мали місце в Бірмі.
Проте чотири роки потому розслідування так і не було проведене, бо військова хунта відмовляється надати ООН доступ до країни. Продовжує надходити інформація про нові випадки насильства, і бірманським військовим, безперечно, відомо про те, що відбувається. Але хунта віддає перевагу орвеліанському дводуманню, відмовляючись визнати достовірність існуючої інформації й розпочавши власне розслідування, методи проведення якого й особистості працюючих над ним людей не викликають упевненості в його об’єктивності.
Національні уряди й міжнародне співтовариство зобов’язані захистити жінок і дітей проти насильства. 2000 року Рада безпеки ООН визнала, що гендерне насильство являє загрозу для безпеки, й прийняла резолюцію 1325, яка закликає всі сторони конфлікту поважати права жінок і дітей і особливо не допускати гендерного насильства. 2004 року уряди країн ASEAN пообіцяли покласти край безкарності, якою користувалися такі держави, як Бірма, і підписали Декларацію про викорінення насильства проти жінок у регіоні ASEAN.
Бірма неспроможна дотримуватися норм пристойності, які встановлюються країнами південно-східної Азії. Вона ратифікувала Конвенцію ООН з викорінення дискримінації жінок і Конвенцію ООН з прав дитини. Більше того, існує національний комітет із просування жінок. Але такі заходи даремні, коли військова влада зберігає контроль над країною, відсутня влада закону й уряд відмовляється визнати здійснення систематичного сексуального насильства солдатами, які тероризують населення.
ASEAN не може дозволити собі бездіяти, як не може й міжнародне співтовариство. Таке зловживання владою неприпустиме, і ми чекаємо, що ASEAN займеться питанням використання насильства в ході конфлікту в Бірмі з боку військової влади. Ми закликаємо Раду безпеки ООН підняти це питання. Всі мешканці Бірми заслуговують безпеки, а дівчатам і жінкам, які стали жертвами гендерного насильства, необхідна солідарність і підтримка всього світу.
Нурсіахбані Катджасунгкана і Єва Сундарі — члени парламенту Індонезії. Тереза Кок Сух Сім — член парламенту Малайзії.
