НАТО цікавиться «Південмашем»

За кілька годин до початку цього візиту до Києва вилетів представник України при Північноатлантичному альянсі Костянтин Морозов. Дорогою він дав ексклюзивне інтерв’ю кореспондентові «Дня» Олексі ПІДЛУЦЬКОМУ.

— Чи не вважаєте ви, що нинішній візит Хав’єра Солани до Києва може ознаменувати прорив у науково-технічному співробітництві України та НАТО? Можливо, вже незабаром підприємства українського ВПК отримають західні замовлення?

— Думаю, що передчасно вести мову про якісь конкретні спільні проекти у військово-технічній сфері. Йдеться лише про політичне визнання можливості співробітництва з Україною у цій царині. Проте нині зацікавленість НАТО в українському оборонному комплексі стала конкретнішою. НАТО потрібно модернізувати бойовий потенціал країн, запрошених до членства в Альянсі. А як ми знаємо, вони використовують багато військової техніки та обладнання спільного з нами виробництва.

Україна має сьогодні величезні можливості щодо ремонту і модернізації цієї техніки, зокрема танка Т-72. Це й було запропоновано на розгляд країн НАТО. Звичайно, НАТО не є комерційною організацією, а секретаріат альянсу не може розміщувати ті чи інші замовлення на конкретних підприємствах. Такі рішення можуть ухвалювати лише військові відомства й уряди окремих держав-членів. Тим паче, що кожна із 16 країн НАТО має власне виробництво і власні коопераційні зв’язки. Однак тепер стало реальним принаймні розглядати українські можливості. До програми візиту Солани в Україну внесено ознайомлення з деякими з таких можливостей, зокрема із «Південмашем». Сам інтерес Генерального секретаря НАТО до цього підприємства є певного роду визнанням рівня української промисловості, наукової думки, технології. Тому це є дуже вигідним для України з погляду можливості продемонструвати світу свої потенції.

— Чи означає це, що всі політичні перепони на шляху військово-технічного співробітництва України та НАТО знято?

— Я не бачу тут жодних політичних перепон, оскільки інституціоналізація відносин між Україною та НАТО сягнула вже надзвичайно високого рівня — ми маємо статус особливого партнерства. Співробітництво ж у військово-технічній сфері є очевидним свідченням того, що розв’язання всіх внутрішніх соціальних та економічних проблем ми можемо знайти на шляхах інтеграції до європейських структур. Це реальна підтримка українського виробника. Проте це все в майбутньому. Нині потрібна дуже ретельна організаційно-політична робота.

Брюссель — Київ