НАТО в минулому і НАТО в майбутньому

Цього тижня, на саміті, НАТО планує поповнитися трьома новими членами. Розширення доведе, що НАТО — це й досі клуб, до якого хочуть вступати європейські держави. Виявилося, що шанс на вступ до НАТО можна добре використати як «пряник» для зміцнення демократії в 11 країнах, які вступили до Альянсу після закінчення холодної війни. Будемо сподіватися, що на нових кандидатів — Албанію, Хорватію та Македонію — він вплине так само.

Але розширення, незважаючи на його вигоди, не вилікує НАТО від усіх хвороб. Найбільший військовий альянс за всю історію вступив у XXI століття у стані внутрішнього розбрату, не маючи консенсусу ні стосовно загроз, яких він зазнає, ні стосовно того, як iз ними боротися. І ніде проблеми НАТО не є такими небезпечними й такими наочними, як в Афганістані. Незважаючи на те, що 26 країн Альянсу розгорнули для боротьби з рухом «Талібан» та з «Аль-Каїдою», яка знову піднімає голову, на допомогу афганському уряду контингент у 47 тисяч солдат, справа просувається повільно — особливо на півдні країни.

Велику частину військ направлено до Афганістану американцями. На них припадає велика частина втрат. Суттєво постраждали й Велика Британія з Канадою, але інші члени НАТО явно не відпрацьовують своєї частки. Німеччина, Франція, Іспанія та Італія ще й досі тягнуть з поставкою таких необхідних додаткових військ у бойову зону: вони встановили жорсткі обмеження на територію та сфери використання своїх солдат — хоча зараз Франція начебто посилає туди додатковий контингент. Виходить небезпечна перспектива «двоповерхового» альянсу, в якому одні члени йдуть добровольцями у саме пекло, а інші намагаються триматися від нього подалі.

Чимала частина провини за це лежить також на плечах президента Буша. Після терактів 11 вересня НАТО запропонувала йому свою допомогу в Афганістані, однак він відповів, що Америка піде в бій самотужки. Згодом він вирішив, що допомога все-таки необхідна, й передав Афганістан до відання НАТО, з метою перекинути ресурси на Ірак, — але було вже запізно. Крім того, європейські лідери так і не пояснили своїм громадянам, чому воювати в Афганістані повинна не тільки Америка і що нанести поразку екстремістам надто необхідно для встановлення безпеки у самій Європі.

Проблеми НАТО — це не тільки Афганістан. Між бойовими можливостями американських та інших натівських збройних сил — як і між оборонними витратами Америки та інших членів Альянсу — досі зберігається величезна різниця. Крім того, між лідерами країн-членів досі не було серйозних та тривалих дискусій щодо спільного розв’язання таких найскладніших проблем, як боротьба з поширенням ядерних технологій, енергетична безпека й посилення Китаю. Політику відносин iз Росією Альянс також досі не виробив, — а її заперечення проти включення Грузії та України до числа кандидатів на майбутній вступ до НАТО можуть створити на саміті атмосферу ще більш гострого розколу та недовір’я.

Москва не повинна мати можливості вирішувати, кому вступати, а кому не вступати до НАТО. Однак, наполягаючи на тому, щоб запрошення Грузії та Україні були направлені вже цього року, Буш чинить нерозумно. У НАТО дуже багато інших невирішених проблем, і починати треба з того, як урятувати війну в Афганістані.