Навіщо Росії берег турецький

Відновлення відносин між Туреччиною та Росією не можна порівняти з британським Brexit’ом, проте певні зміни в конфігурації ситуації як на Близькому Сході, так і в Азово-Чорноморському регіоні стануться.

Ще зовсім недавно російський головний начальник із нотками металу в голосі вимагав вибачень за збитий літак і погрожував, що Туреччина помідорами не відбудеться, та раптом усе змінилося в одну мить.

Кремль заявив, і вслід за ним це підхопила рептильна преса, що турецький лідер Ердоган вибачився, тому інцидент вважається вичерпаним. Майже блискавично були зняті заборони на турпоїздки та імпорт овочів і фруктів. Звідки така прудкість після відомих гучних погроз наприкінці минулого року?

Почнемо з того, що ми маємо так звані труднощі перекладу. Як писала газета «Комерсант», «турецьке словосполучення, яке використовував пан Ердоган (kusura bakmasinlar), може бути перекладене як «пробачте, даруйте, не ображайтеся». При цьому воно вжите в посланні один раз, у фразі, адресованій родині загиблого російського пілота Олега Пєшкова». Наче щось таке і було, але лише щодо пілота та його родини. Задовольняє це Росію, тим краще. На даному етапі російському начальникові довелося поступитися і визнати те, чого насправді немає.

Узагалі Путін вирізняється якоюсь зневагою до очевидних фактів. Під час візиту до Фінляндії він заявив, що російські війська відведені від фінського кордону на 1500 км. Якщо на карті провести коло таким радіусом від фінського кордону, то виявиться, що у Москві військ немає, оскільки вона знаходиться на відстані менше 900 км. Про Санкт-Петербург, Петрозаводськ і Мурманськ із Північноморськом і говорити не потрібно. Немає там ніяких військ, Північного та Балтійського флотів теж немає. Якщо йдеться про 1500 м, то взагалі не варто було і починати розмову. Цікаво, російському президентові підказали таку думку, чи сам придумав? Але повернемося до Туреччини.

Для Ердогана головним у необхідності розрядки у відносинах із Росією був комплекс причин внутрішнього та міжнародного характеру. Причому посилання московської пропаганди на катастрофічні збитки турецької економіки від втрати російського ринку, як завжди, далекі від реальності. Турецька економіка зростає. Збільшення ВВП близько 4%, що перевищує російський показник.

Туристична проблема також із розряду притягнутих за вуха. 2015 року Туреччину відвідало 3,6 мільйона російських відпочивальників. Якщо кожен залишив там по $1 тисячі, то це склало $3,6 млрд. При бюджеті країни в $800 млрд це склало 0,45%. Зрозуміло, що такі втрати пережити можна. З овочами та фруктами аналогічно. Для турецького туристичного бізнесу набагато важливіші проблеми безпеки. Через них кількість громадян Німеччини на курортах Анталії зменшилася вдвічі.   

Для Ердогана набагато важливішими за економічні є політичні проблеми. З усіма сусідами у нього погані взаємини. Країна опинилася у стані неоголошеної, але фактичної дипломатичній ізоляції. Для виходу з неї і були зроблені кроки для нормалізації відносин з Ізраїлем, а потім і з Росією. В другому випадку, як повідомив міністр закордонних справ Туреччини Мевлют Чавушоглу, були посередниками президенти Казахстану й Азербайджану.

У Путіна ситуація не краща, у чомусь навіть гірша. Йому нормалізація з Анкарою потрібна як повітря і саме в цей час.

По-перше. Дипломатична ізоляція Росії глибша і більш об’ємна. На сьогодні у Європі та в Азово-Чорноморському регіоні, а також на Близькому Сході в Москви немає дружніх держав. Більш того, союзники — Казахстан і Білорусь — увесь час демонструють деяке відмежування. Поворот на Схід, так голосно задекларований два роки тому, закінчився цілковитим фіаско. Навіть останній візит Путіна до Пекіна нічого хорошого не зумовив. Підписані угоди не виходять за межі оголошення намірів. Загалом, Пекін відмовився тримати антиамериканську позицію на підтримку Москви. До того ж своїх проблем у Китаю з сусідами немало, і практично всі вони так чи інакше зачіпають їхні зв’язки із США. Отже, Піднебесна вважала за краще відбутися словами підтримки — і на цьому все. Характерно, що анексію Криму й агресію на Донбасі в китайській столиці ретельно обходять, але наполягають на дотриманні територіальної цілісності держав. У перекладі з дипломатичної китайської це називається несхваленням, хоч і в специфічній формі.

По-друге. Ситуація в Сирії зовсім не тішить Москву. Армія Асада зупинила розрекламований наступ на «ІД». Більш того, їй довелося залишити стратегічно важливе місто Кенсаба у провінції Латакія. Створюється загроза головній російській авіабазі Хмеймім у цьому регіоні.

У таких умовах хоч якесь урегулювання з Туреччиною було настільки важливим для Кремля, що там кинулися відновлювати все, поки Анкара погоджується.

По-третє. Схоже, що заради замирення з Туреччиною у Кремлі знехтували власними економічними інтересами. Найперше Криму та Чорноморського узбережжя Кавказу.

Як повідомляють російські туроператори, з 29 червня по 1 липня кількість запитів на тури до Туреччини збільшилася в чотири рази. Одночасно кількість заявок на поїздки до Криму та Сочі зменшилася втричі. І це лише початок. Відповідно, фінансове становище анексованого Криму як мінімум не покращає. І навряд чи буде збільшення субвенцій із федерального бюджету, так що кримчанам доведеться триматися, як радив прем’єр-міністр Дмитро Медведєв.

По-четверте. Дозвіл на імпорт турецьких продуктів повинен хоч якось обмежити зростання цін. У зв’язку з наближенням виборів до Державної думи саме ціни стають проблемою для російської влади. Можливо, турецькі товари хоч якось допоможуть.

На загальну думку, істотного поліпшення турецько-російських відносин у політичній сфері не буде. Економічні зв’язки пожвавляться, але значного приходу турецьких інвесторів не очікується. Після їх витискування з Росії вони тричі подумають, чи варто їм туди повертатися.

Москва, поза сумнівом, вимагатиме, щоб Анкара припинила підтримувати кримських татар. І це може стати проблемою як для їхніх лідерів, так і для Києва.