Не плутати газ iз полiтикою

Надійність газового постачальника дещо відрізняється від нафтопостачальника, оскільки газові поставки звичайно проходять фіксованою та дорогою інфраструктурою і будь-який розрив у поставках залишає споживачів на мілині.

Росія, світовий лідер з газового експорту, яка продає за кордон чверть своїх запасів, повинна про це пам’ятати. Зокрема Москва повинна зрозуміти, що зупинка, навіть коротка, експорту газу до Грузії минулого тижня порушує ряд питань у Західній Європі, яка залежить від Росії на 42 відсотки у своєму газовому імпорті зараз і ще більше залежатиме в майбутньому.

Протягом деякого часу Росія залякувала інших колишніх членів Радянського Союзу — Україну і Молдову, так само як Грузію — проблемою поставок енергоносіїв. Це не дивно. Ці країни були попереджені Москвою ще під час розпаду СРСР, що вони більше не будуть отримувати енергоносії так само великодушно, як це було в радянські часи. Зрозуміло також, що багато хто з колишніх радянських сусідів постійно накопичують газові борги, а Україна просто краде частину газу, яка йде її територією. По суті, Росія намагається пробудити в цих країнах усвідомлення того, що сьогоднішня енергія коштує набагато дорожче. Здається, Україна це зрозуміла. Минулого місяця вона прийняла суворі нові умови транзиту російського газу в обмін на реструктуризацію газових боргів.

Але деякі мотиви російської енергетичної войовничості є дуже сумнівними. Росія, очевидно, використовує енергоносії як важіль для залякування Грузії, де вона заохочує сепаратизм і все ще відкладає виведення російських військ. Москва не в захваті від перспектив проходження через територію Грузії трубопроводу з Каспійського родовища в обхід Росії. Росія також зловживає своїм становищем транзитної країни. Туркменистан відновив поставки газу до російської газової трубопровідної системи минулого уікенду тільки після того, як умовив Росію знизити ціну, за якою Росія перепродує його газ Заходу. Жодну з перерахованих подій не можна назвати фундаментальною з точки зору безпеки постачання газу з Росії до Західної Європи. Двадцять років тому адміністрація Рейгана намагалася перешкодити намірам Західної Європи долучитися до газових родовищ Сибіру. Але європейці на чолі з Маргарет Тетчер чинили опір і продовжили реалізацію цього проекту. Відтоді поставки російського газу, згідно з останніми документами Європейської енергетичної комісії, демонструють «зразкову стабільність». Таку репутацію Москва повинна постаратися зберегти. Це означає — належно поводитися зі своїми замовниками і, передусім, не плутати газ iз політикою.