Некролог до дня народження?
«Життя підтвердило справедливість тієї концепції розвитку СНД, якої дотримувалась Україна», — заявив на виступі в російській Дипакадемії міністр закордонних справ України Борис Тарасюк. СНД, за його словами, матиме перспективу лише за умов створення сприятливих умов для співпраці, причому й у «клубах за інтересами» — не в останню чергу.
Якщо це — не висловлена дипломатичною мовою епітафія дивному творінню, якому за кілька днів виповниться сім років, тоді це — некролог.
Сім років у так званій Співдружності лише допомогли не забути, що колись ми були однією державою. Для президентів «уламків» колишнього Союзу саміти СНД стали чимось середнім між засіданнями політбюро останніх днів СРСР, коли вже не було навіть спільних інтересів, та зустрічами випускників — прийшли, подивилися один на одного, розійшлися. Для чиновників — шанс отримати неважку та непогано оплачувану роботу з можливостями бізнес-контактів. Для комуністів — замінник Союзу. А для населення дванадцяти країн Співдружність з кожним днем стає дедалі порожнішим словом. Особливо для Таджикистану, де точиться війна, для Азербайджану та Вірменії, де війна триває в «холодній» фазі, для Грузії та Молдови з непобореним сепаратизмом. Жалкувати, власне, нема за чим — тож не дивно, що і в проекті програми українського уряду не говориться про якусь пріоритетність та стратегічність участі країни в СНД. Всілякі зустрічі, форуми, саміти СНД вже давно широко не висвітлюються українською пресою.
Хіба що Березовський активно їздить, спілкується з президентами, виносить на їхній розсуд свої проекти — Кучма, зокрема, «в основному схвалив» його ідеї — та й то відчувається, що його цікавлять передусім можливості приватизації на пострадянському просторі.
Вже зрозуміло, що комусь цікавіший російсько-білоруський союз з його великоруською риторикою та незрозумілим майбутнім; комусь, як Україні — ГУАМ, що відчутно пахне нафтою; комусь ближча азійська чайхана.
Зрозуміло, що навіть не Київ торпедував за допомогою підступного Заходу спроби Росії відновити багатомовну імперію, нині істотно звужену, як пишуть іноді не лише в комуністичній пресі — просто не склалося й не могло скластися.
Зрозуміло, що курс України на «європейськість» вже дуже мало залежить персонально від Президента Кучми та від міністра Тарасюка, якого небезпідставно вважають головним українським «європоцентристом». Росія вже кілька разів за останні роки показала, чому не варто створювати єдину державу з центром у Москві.
Ми, здається, починаємо розуміти, до чого варто йти. І схоже, Співдружність Незалежних Держав не ховатимуть, бо насправді вона й не народжувалася.
№225 24.11.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
