Непрохідний варіант

6 березня відбудуться вибори до парламенту Молдови. Вибори в сусідній країні самі по собі є значною подією, а тим більше зараз, коли на них падає помітний «відблиск» подій помаранчевої революції. Світові ЗМІ вже рясніють статтями щодо можливого «експорту помаранчевої революції» та часто-густо пророкують подібний до останніх виборів в Україні сценарій розвитку виборчої ситуації в Молдові. Однак нинішні молдовські соціально-політичні реалії, будучи частково подібними до наших, мають чимало специфічних рис.

СЕРЕД ЛІДЕРІВ — «ЄВРОПЕЙСЬКІ» КОМУНІСТИ

Перша особливість полягає в упевненому лідерстві в електоральних рейтингах партії, що перебуває при владі — Партії комуністів Республіки Молдова (ПКРМ). Вона впевнено виграла вибори 2001 року, здобувши перемогу завдяки гаслам подолання економічних проблем, приєднання до Союзу Росії та Білорусі, надання російській мові статусу державної тощо. Досить сильними були очікування щодо чіткого переходу Молдови на орбіту російського впливу. Однак протягом трьох років при владі ПКРМ дуже істотно відійшла від приписуваного їй образу «проросійських комуністів». Нині вона в авангарді євроінтеграційних прагнень Молдови, про статус російської мови немає і згадки, а відносини з Придністров’ям за часів президентства Володимира Вороніна часом стають ще більш напруженими, ніж за часів пізнього Мірчи Снєгура та Петру Лучинського.

Основними конкурентами ПКРМ виступають опозиційні блок «Демократична Молдова» (БДМ) та Християнсько-демократична народна партія (ХДНП). БДМ будує свою кампанію на критиці ПКРМ, яка, на його погляд, не може підняти економіку та придушує демократію. Особливістю БДМ є присутність у чільній частині його виборчого списку низки колишніх молдовських високопосадовців: екс-прем’єр- міністра Брагіша та екс-спікера парламенту Думітру Дьякова та деяких інших, а очолює блок досить впливова у політичному житті Молдови фігура — мер Кишинева Серафім Урекяну. Слабким місцем БДМ вважається обмеженість сфери електорального впливу столичним регіоном та еклектичність програми, хоча від початку передвиборної кампанії блок показує поступову позитивну динаміку популярності.

Християнсько-демократична народна партія на чолі з її лідером Юрієм Рошка — «старожил» молдовської політики. Зберігаючи стійку репутацію найбільш прорумунської та антиросійської політичної сили з найбільш безкомпромісними поглядами у придністровському питанні, вона має свій стабільний електорат, однак навряд чи зможе набрати понад 20% голосів виборців.

Ще один реальний претендент на подолання прохідного бар’єру — Соціал-демократична партія Молдови (СДПМ). Вона має зовні привабливу популістську програму, розраховану значною мірою на малий та середній бізнес, і може досягти успіху, зігравши на протестних настроях електорату, що «втомився» від традиційних політичних акторів.

Нинішня соціально-економічна ситуація в Молдові хоча й не заслуговує на епітет «блискуча», проте відзначається певною стабільністю. ПКРМ здійснює певні кроки на підтримку власних виробників, оптимізацію регулятивних механізмів, залучення інвестицій, збільшення соціальних виплат тощо. Відповідно, рейтинг підтримки ПКРМ хоча й дещо знизився протягом 2004 року, але залишається досить високим, щоб прогнозувати здобуття нею найвищого з-поміж інших учасників відсотку голосів.

МОЛДОВСЬКА ОПОЗИЦІЯ СТАЛА ПОМАРАНЧЕВОЮ

Незважаючи на нижчі, ніж у комуністів, рейтинги популярності, опозиційні сили плекають амбітні надії щодо власного успіху на виборах. Тим більше, що минулорічні успіхи української опозиції істотно надихнули опозиційні сили в Молдові. Відповідно, молдовська опозиція активно копіює українську «помаранчеву» опозицію як на рівні символів, так і на рівні окремих методів політичної боротьби.

Так, Християнсько-демократична народна партія Молдови обрала помаранчевий колір як офіційний для своєї кампанії, а одна з її найбільш поширених передвиборних листівок містить фотографію Віктора Ющенка та лідера «народних християнських демократів» Юрія Рошка. «Демократична Молдова» своїм офіційним кольором обрала жовтий — сусідній iз помаранчевим у спектрі видимого світла, виходячи на мітинги під гаслами на кшталт «Бесеску — Ющенко — Урекян». У площині практичної дії так само активно використовуються апеляції до міжнародних, зокрема, європейських структур із звинуваченнями на адресу ПКРМ у порушенні виборчого законодавства та «нечесній грі».

Опозиційні партії з початку 2005 року навели вже чимало фактів, що свідчать, на їхній погляд, про порушення принципів демократичності виборів з боку представників ПКРМ. Аналіз цих фактів, однак, не дає підстав для висновку про наявність спланованої масованої кампанії проти опозиційних партій: щонайменше половина оприлюднених конфліктних моментів стосуються не стільки застосування адмінресурсу, скільки неврегульованих організаційно-правових аспектів виборчої кампанії.

Відповідно, особливих зауважень на адресу молдовської влади з боку європейських спостерігачів поки що не пролунало. Так, представник ПАРЄ Жозетт Дюр’є 31 січня заявила, що «шанси для фальсифікації майбутніх парламентських виборів мізерно малі». По-перше, тому, що «спостерігачі будуть найуважнішим чином стежити за їхнім перебігом», а по-друге — тому, що «протягом останніх років імідж Республіки Молдова в Євросоюзі значно поліпшився, й малоймовірно, що нинішнє керівництво країни не усвідомлює, наскільки сильно його могло б дискредитувати якесь шахрайство».

Однак відлуння минулорічних українських подій додає рішучості опозиційним силам щодо опротестування результатів виборів. Про це вже заявили ХДНП та соціал-демократи. Причому Юрій Рошка виклопотав у кишинівської мерії двотижневий дозвіл на проведення після дня виборів акцій протесту у випадку можливої фальсифікації результатів. Додавши, втім, що «можливо, в цих акціях і не буде потреби — ХДНП прибічниця мирної передачі влади шляхом виборів».

ОПОЗИЦІЯ ТА «ПАРТІЯ ВЛАДИ». ХОЧ РІЗНІ, АЛЕ ТАКІ СХОЖІ

Звісно, розтиражовані очікування на «український сценарій» не можуть не бентежити чинну молдовську владу, яка активно вдається до звинувачень опозиції в задумах здійснити «кукурудзяний путч» (вислів Володимира Вороніна). У рамках превентивної кампанії проти можливого «українського сценарію» постійним об’єктом звинувачень в упередженості на користь опозиції стають і незалежні моніторингові організації, зокрема, «Коаліція-2005». Втім, відповідна заява ПКРМ викликала жорстку негативну реакцію послів європейський країн, США, представництва ОБСЄ в Молдові, які виступили на захист діяльності незалежних моніторингових організацій, що існують на міжнародні гранти.

Ще однією «жертвою» конфронтації офіційної Молдови з моніторинговими організаціями стають російські громадяни з числа учасників передвиборної кампанії. Ще 11 лютого влада Молдови вислала із країни п’ятьох представників російських правозахисних організацій, звинувативши їх у «незаконному моніторингу виборчої кампанії». За тиждень після цього, 18 лютого, МВС Молдови заявило про затримку та ймовірну висилку вже 16 громадян Росії, а з ними ще двох громадян України та двох — Казахстану. Звинувачення ті ж — «незаконний моніторинг», на цей раз — «електорального клімату», а також «виготовлення провокаційних фальшивок, професійне стеження за кандидатами в депутати від ПКРМ, створення мережі менеджерів iз числа іноземних громадян, що займаються підкупом представників виборчих комісій».

Такі дії молдовської влади вже викликали різкі ноти російського МЗС і змушують докладніше зупинитись на питанні російського фактору в майбутніх виборах. На відміну від нещодавніх президентських перегонів в Україні, Росія не підтримує явно жодну з політичних сил, і логіка в цьому, безперечно, є. Річ у тім, що програмні політичні цілі провідних учасників кампанії — ПКРМ, БДМ і ХДНП — у цілому не мають принципових відмінностей. Зокрема, всі троє дотримуються близьких поглядів щодо двох основних проблем політичного порядку денного Молдови: вступу країни до ЄС та вирішення «проблеми Придністров’я». Це, до речі, зумовлює і показову нейтральність ще одного вагомого для Молдови зовнішнього гравця — Румунії. Можливою причиною такої позиції як Росії, так і Румунії є усвідомлення керівництвом цих країн того, що безвідносно до результату виборів істотних змін у зовнішній та внутрішній політиці Республіки Молдова не відбудеться.

Відсутність реального антагонізму між трьома провідними учасниками парламентської передвиборної кампанії є ще одним значущим аргументом на користь малоймовірності «українського сценарію» в Молдові. Виникнення масових акцій протесту є можливим хіба що у випадку, коли офіційний результат якоїсь із провідних опозиційних сил — «Демократичної Молдови» та ХДНП — буде низьким, на межі непроходження до парламенту. Однак у разі подолання ними прохідного бар’єру та беручи до уваги серйозні розбіжності між цими опозиційними силами, на довготривалі акції протесту навряд чи слід очікувати. Прагнення офіційного Кишинева дотримуватись європейських виборчих стандартів разом із сприятливим ставленням європейських структур до нинішньої молдовської влади, у свою чергу, знижує ймовірність конфронтаційного сценарію розвитку поствиборчої ситуації.

Хоча не можна виключати й неочікуваного радикального розвитку ситуації завдяки «фактору Кишинева» (висока концентрація у столиці студентської молоді, переважання серед жителів опозиційних щодо ПКРМ настроїв тощо). Зазначимо, однак, що чинний президент Молдови Володимир Воронін показав себе політиком, здатним на досягнення компромісу, зокрема в умовах масових протестних акцій (як це було 2002 року під час протестів проти обов’язкового вивчення російської мови у школах).

Отже, підсумовуючи вищенаведене, з високою ймовірністю можна припустити, що найбільшу кількість голосів на наступних виборах отримає Партія комуністів. Гострота потенційних поствиборчих конфліктів, пов’язаних iз підбиттям підсумків виборів, залежатиме від конкретного результату провідних опозиційних сил — БДМ та ХДНП — та від наявності узгодженості між ними щодо протистояння з центральною владою.

Разом з тим, навряд чи Партії комуністів вдасться повторити успіх 2001 року, коли вона змогла здобути в парламенті абсолютну більшість і одноосібно обрати президента Молдови. Так само проблематичним видається сумарне досягнення необхідної для обрання президента більшості (60 депутатів) опозиційними силами та досягнення єдності між ними. Усе це може зумовити тривалий переговорний процес з метою забезпечення обрання президента Республіки Молдова та укладення післявиборного альянсу між ПКРМ та котроюсь iз опозиційних сил.