Несвятковий ювілей

У перші дні січня більшість країн Старого Світу відзначають 10-річний ювілей повноформатного запровадження єдиної євровалюти. Саме 1 січня 2002 року в 12 країнах Західної Європи надійшли в обіг банкноти та монети з відомою тепер усім назвою й символом. Минуло десять років, і до валютного союзу вже входять 17 держав, і ще 5 країн використовують євро на основі спеціальних домовленостей. Ювілей, утім, вийшов далеко не святковим. Фактично весь минулий рік минув для Європи під знаком відчайдушних зусиль її лідерів врятувати євро від краху. 2011-го з цією метою було проведено в цілому понад 15 зустрічей на рівні найвищого політичного керівництва країн ЄС, керівників Центробанків та міністрів фінансів, глав Європейського центрального банку (ЄЦБ), МВФ і Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), керівників Єврокомісії та Європарламенту. Останній 2011 року саміт глав держав і урядів країн-членів ЄС відбувся в грудні в Брюсселі.

Він анонсувався як «останній шанс на порятунок євро й самого Євросоюзу». У цілому, світова преса характеризує підсумки цих зусиль як маловтішні для євро та ЄС. Впливова ділова американська газета The Wall Street Journal наприкінці минулого року опублікувала під заголовком «Роз’єднання Європи» цикл статей, в одній з яких боргова криза країн єврозони характеризується вже як глобальна загроза, «що обернула назад багаторічний рух країн Європи до глибокої економічної й політичної інтеграції». У ще менш оптимістичній тональності підсумки року підбиває британська The Guardian: «У Європі 2011-й запам’ятають як рік, коли євро перетворився зі світлої мрії на кошмар...»

Спільна ініціатива канцлера ФРН Меркель і президента Франції Саркозі внести до Лісабонського договору поправки, що теоретично могли б забезпечити проведення уніфікованої бюджетної й фіскальної політики країнами ЄС, запровадити в союзі режим жорсткої бюджетної економії, включити «боргові гальма» для зростання державного боргу, посилити фінансову дисципліну й таким чином укріпити єдину євровалюту була рішуче відхилена прем’єр-міністром Англії Кемероном.

Париж і Берлін узяли курс на перетворення ЄС як політичного й економічного союзу незалежних держав на певну поки що слабоструктуровану на першому етапі державність, яку, проте, можна буде з часом трансформувати в подібність Сполучених Штатів Європи. Сукупний ВВП Німеччини й Франції майже дорівнює ВВП КНР, але при цьому німецька частка набагато вища. Флагмани Євросоюзу чудово розуміють, що лише економіка об’єднаної Європи, зцементована спільною валютою, здатна ефективно діяти в умовах посилення світової конкуренції.

Зрозуміло, що об’єднана Європа зіткнулася з вельми серйозною проблемою, пов’язаною передусім з тим, що процес її розширення проходив дуже швидко й до нього були з політичних причин залучені країни, не дуже готові до об’єднання. До того ж, саме в цих країнах неабияк поширилася думка, що геть пропасти не дадуть, у потрібний момент виручать. Звідси життя не по кишені за правилами патерналістської держави «загального добробуту» за урядів соціалістичних партій. Крах такого підходу й надзвичайних зусиль для виходу з кризи за ліберальним, але вкрай жорстким сценарієм, демонструють Іспанія, Італія, Португалія та Ірландія. У першій соціалісти зазнали нищівної поразки на нещодавніх виборах, у другій популістові Берлусконі довелося піти у відставку. З другого боку, титанічні зусилля Італії, Іспанії, до певної міри Греції свідчать про всю привабливість і економічну доцільність єдиної валюти. Виходити з такого союзу добровільно поки охочих не знайшлося, навпаки, інші теж хочуть вступити. Але добір тепер буде дуже жорстким.

Характерно, що європейські проблеми дещо надихнули українських прибічників інтеграції з Росією. Начебто навіщо Україні пориватися до ЄС з його проблемами, де, до того ж, нас не чекають? При цьому або не помічаються, або замовчуються набагато істотніші проблеми Митного та Євразійського союзів. Характерно, що в Казахстані, президент якого був натхненником об’єднання на пострадянському просторі, дедалі голосніше лунають голоси противників такого об’єднання.

Питання приєднання до тих чи інших міждержавних союзів слід вирішувати, керуючись виключно національними інтересами нашої країни. Утім при цьому корисно розуміти, що стабільність не завжди означає безпроблемність. Складнощі були й будуть завжди, дуже часто вони є результатом руху вперед.

Європа дійсно стоїть перед вибором траєкторії розвитку, в пошуку оптимального поєднання державного регулювання та приватної ініціативи. Гойдання як в один, так і в другий бік підсилюють кризові тенденції. Тому нам слід, об’єктивно оцінюючи й адекватно розуміючи європейські труднощі, займатися доведенням рівня розвитку України хоча б до іспанської або португальської планки, не говорячи вже про голландську. А доб’ємося цього, подивимося, вступати до якогось союзу чи, як Норвегія, залишитися самим по собі й мати дуже щільні зв’язки з сусідами.

Швидше за все, розпад Європейського Союзу в найближчій історичній перспективі є малоймовірним. Чого не можна сказати про зону євро. Тут цілком можливі варіанти виходу або відлучення тих чи інших країн від спільної валюти. Але як така вона не зникне. Надто багато переваг отримала об’єднана Європа від наявності своїх грошей. Інше питання, що євро не може розв’язати всіх проблем і самі проблеми євро є наслідком труднощів в економічних організмах європейських країн. Тому їх подолання лежить у політичній і економічній площині.

Посилення брюссельської бюрократії не сприяє виходу з кризи, але й зовсім без неї теж уже не можна. Як пройти між Сциллою вільного ринку та Харибдою державного й навіть наддержавного регулювання за збереження суверенітету країн — дуже складне завдання. І його треба вирішувати. А поки європейці, взявши в руки ювілейну колекційну монету вартістю 20 євро, на реверсі якої естонський гравер намалював годинниковий механізм з шестерінками, що не зчіплюються, отримують іще один привід замислитися над тим, як краще видозмінити валютний союз так, щоб не довелося відмовлятися від досягнутих позитивних результатів і забезпечити таке ж чітке зчеплення інтересів країн-учасниць, яке можна спостерігати у шестерінок, якщо й не швейцарського, то хоча б доброго французького годинника.

ДО РЕЧI

В ході зустрічі в Берліні 9 листопада канцлер ФРН Ангела Меркель і президент Франції Ніколя Саркозі закликали своїх європейських партнерів запровадити податок на фінансові операції і не зволікати з підписанням угоди про посилення бюджетної дисципліни. Ангела Меркель висловила надію, що найближчим часом свою думку з приводу податку висловлять міністри фінансів усіх країн ЄС. Тим часом президент Франції Ніколя Саркозі сказав: «Ми б хотіли, щоб міжурядовий договір було погоджено найближчими днями і переговори на цю тему завершено. Саму ж угоду має бути підписано до 1-го березня. Ми погодилися, що цей стабілізаційний механізм повинен запрацювати з липня 2012-го року, і ми готові прискорити необхідний для цього процес капіталізації».