Нобеліана

Нобелівська премія як інститут до останнього часу зберігала найвищий авторитет у світі серед інших престижних премій. Але останнім часом цей авторитет поступово розмивається. І Нобелівські премії цього року – приклад цього. Почнемо з Нобелівської премії з літератури. Її присудили танзанійцю Абдулразаку Гурні. Точніше, він усе-таки занзібарець, і давно, вже понад півстоліття, живе у Сполученому Королівстві і пише не рідним суахілі, а англійською мовою. Премія присуджена «за його безкомпромісне і чутливе проникнення в наслідки колоніалізму і долю біженців у прірві між культурами і континентами». Що дуже показово, ніяких естетичних формулювань, що вказують на будь-які власне художні досягнення лауреата, тут немає. Зауважимо, що у формулюванні, з яким присудили Нобелівську премію з літератури в минулому, 2020-го року, естетичний критерій усе-таки був. Американка Луїза Глюк отримала літературного Нобеля «за безпомилковий поетичний голос, який своєю строгою красою робить індивідуальне існування універсальним».

Але зараз, 2021 року, художніми достоїнствами творів лауреата Нобелівський комітет узагалі не переймався. Відігравали роль лише політичні чинники: сам біженець, викриває колоніалізм і пише про важку долю біженців з колоній у європейських країнах. Зауважу, що сам Абдулразак Гурна - араб із Занзібару, і разом з батьками приїхав до Англії 1968 року, у 4-річному віці, рятуючись аж ніяк не від жахів колоніалізму, а, навпаки, від наслідків набуття колоніями незалежності. Після того як на Занзібарі, що здобув незалежність 1963 року, 1964 року відбулася революція, що повалила арабського султана, на острові, який став частиною нової держави Танзанія, почалися гоніння на арабів і вихідців з Індії та Пакистану, внаслідок яких було вбито до 20 тис. осіб. 1968 року, коли почалася нова хвиля гонінь на арабів, батьки Абдулразака вирішили покинути острів, що став незатишним, і перебратися на Туманний Альбіон. Іншими мовами нинішній лауреат практично не перекладався, за межами Англії не відомий, та й у самій Англії його популярність дуже невелика. Ніяких премій раніше він також не був удостоєний (тут найвище досягнення - потрапляння у Букерівський лонг-лист), книжки його не стають бестселерами і удостоювалися лише позитивних рецензій, без великого захоплення. Словом, типовий письменник другого ряду, який, боюся, навіть після присудження Нобелівської премії таким і залишиться. Думаю, що сам Абдулразак Гурна добре усвідомлює, що Нобелівською премією він завдячує аж ніяк не художнім достоїнствам своїх творів (підозрюю, вельми скромними), а лише політичній кон'юнктурі - гостроті міграційної кризи в Європі.

Настільки ж несподіваним виявився вибір лауреатів Нобелівської премії миру. Одним з фаворитів букмекерських ставок перед оголошенням рішення Нобелівського комітету був в'язень, російський опозиціонер Олексій Навальний, але присудження йому премії, вочевидь, надовго, як мінімум, аж до кінця путінського правління, посварило б Нобелівський комітет і Норвезький Нобелівський інститут з Кремлем. А з великими державами ті, хто присуджують Нобелівські премії, останніми десятиліттями намагаються не сваритися. Давно минули ті часи, коли Нобелівську премію миру 1935 року присудили «за боротьбу з мілітаризмом у Німеччині» журналісту і пацифісту Карлу фон Осецькому, непримиренному опонентові Гітлера. Тоді ця премія, принаймні, допомогла звільнити Осецького з ув'язнення, в якому він перебував з 1933 року, хоча поїхати за премією в Осло йому не дозволили. Боюся, що цього разу Кремль по своїх каналах неофіційно дав зрозуміти, що в разі присудження премії Навальному він не лише не буде звільнений, а й, швидше за все, помре від серцевого нападу в колонії в найближчі кілька днів після оголошення про лауреатство.

Однак зовсім лишити без уваги щодо присудження премії миру проблему гонінь на свободу слова та інші демократичні свободи та політичну опозицію в Росії у Стокгольмі й Осло не наважилися і прийняли соломонове рішення: премію розділити і присудити її двом порівняно мало відомим у світі людям, одна з яких з Росії і не пов'язана безпосередньо з правлячими структурами. У результаті премію «за їхні зусилля щодо захисту свободи слова, що є необхідною умовою демократії та тривалого миру» отримали філіппінська журналістка Марія Ресса і головний редактор російської «Новой газеты» Дмитро Муратов. Марія Ресса є відкритим опонентом нинішнього президента Філіппін Родріго Дутерте і її двічі заарештовувала і засуджувала філіппінська влада, Нобелівська премія миру має допомогти їй уникнути ув'язнення. У будь-якому випадку великого скандалу у цьому випадку не буде і на протести й обурення президента Дутерте ніхто у світі просто не зверне уваги. А Дмитро Муратов узагалі виявився ідеальною кандидатурою. Політичною фігурою він не є, зате очолює опозиційне видання. Щоправда, «Новая газета», при всіх можливих застереженнях, як і радіостанція «Эхо Москвы», належить до категорії дозволеної владою ліберальної опозиції (їй навіть статус іноагента поки не присвоїли, і ризику переслідувань для головного редактора наразі ще немає). За це їй подеколи, хоча і не дуже часто, доводиться публікувати спущені з Кремля матеріали, як було, наприклад, з великою статтею, що викладала російську офіційну версію катастрофи малазійського «Боїнга» і покладала всю відповідальність за неї на українську сторону.

Не дивно, що Муратова з присудженням Нобелівської премії миру привітали прес-служби як уряду, так і президента Росії. Уявляю, яка була б істерика у Кремлі, якби премію отримав Навальний. Сам Дмитро Андрійович, який, до речі, входить до складу громадської ради при Міністерстві внутрішніх справ РФ, реагуючи на присудження премії, заявив, що розглядає її як премію шести загиблим журналістам «Новой», найвідоміша з яких - Анна Політковська. Можливо, невипадково премія була присуджена наступного дня після 15-ї річниці її вбивства, замовники якого досі не знайдені й не засуджені. Але посмертно, як відомо, Нобелівські премії не присуджують. Ще Муратов зауважив, що Навальний вважався більш гідним цієї премії, але у нього, мовляв, ще все попереду. По відношенню до людини, яку намагалися отруїти з санкції Кремля і яка сидить у в'язниці, де кожен день може виявитися його останнім днем, подібна фраза звучить дещо двозначно. Загалом, Путін може бути задоволений: ніяких політичних або фінансових дивідендів від присудження Нобелівської премії миру реальна антипутинська опозиція не отримає.

Питання викликає також присудження Нобелівської премії з фізики. Цього року вона присуджена італійцеві Джорджо Парізі «за відкриття взаємодії хаосу і коливань у фізичних системах від атомного до планетарного масштабів» і німцеві Клаусу Хассельману та японцеві Сюкуро Манабе, який працює в США і отримав американське громадянство, «за фізичне моделювання клімату Землі, кількісну оцінку мінливості та надійне прогнозування глобального потепління». Але якраз остання модель, що кладе в основу глобального потепління антропогенний фактор у вигляді парникових викидів, була нещодавно блискуче спростована самою природою, коли 2020 року через пандемію різко зменшилися парникові викиди, зате приріст температури поверхні Землі виявився рекордним за весь час спостережень . Цей факт, безумовно, спростовує запропоновану лауреатами модель. Однак міркування політкоректності вимагають підтримати нинішню глобальну боротьбу з глобальним потеплінням, і науковці, які присуджували Нобелівську премію, вважали за краще закрити очі на очевидні факти.