«Нова Бастилія»

Уже тиждень тривають сутички між молоддю та поліцією в кількох передмістях Парижа. Протестувальники підпалюють машини, кидають у поліцейських каміння та пляшки з запалювальною сумішшю. У відповідь ті відстрілюються гумовими кулями і проводять численні арешти. Олії у вогонь долив недільний інцидент, коли до мечеті в Кліші-сюр-Буа закинули каністру зі сльозогінним газом. Міністр внутрішніх справ Франції Ніколя Саркозі заявив про жорстку відсіч насиллю та наказав посилити присутність поліції в «проблемних» районах.

Чашу терпіння переповнили події минулого четверга, коли в Кліші-сюр-Буа загинуло двоє підлітків-арабiв, третій опинився в лікарні з тяжкими ушкодженнями. Хлопці ховалися в електричній підстанції, та їх вдарило струмом. Протестувальники твердять, що жертви тікали від поліцейських, які безпідставно запідозрили їх у крадіжці. Версія влади — поліція непричетна до загибелі підлітків.

Прем'єр-міністр Франції Домінік де Вільпен закликав протестувальників до спокою та зустрівся з родичами двох підлітків, смерть яких призвела до акцій протесту. На зустрічі був присутній і голова МВС Франції — незважаючи на те, що раніше родичі загиблих відмовилися зустрітися з ним. Жорсткі дії та вислови Саркозі дістали критики у вищих ешелонах французької влади. «Коли міністр дозволяє собі вживати образливі вислови на кшталт «наволоч» стосовно вразливих громад, то це завдає шкоди іміджу держави», йдеться в заяві Соціалістичної партії. Цю позицію підтримав міністр рівних можливостей Азуз Бегаг.

Вразливі верстви населення становлять здебільшого іммігранти з колишніх африканських колоній, які населяють бідні передмістя Парижа та інших великих французьких міст. Вони осіли тут ще у 60-х роках минулого сторіччя. Ці люди, які не мають доступу до гарної освіти та роботи, формують невдоволений підклас у французькому суспільстві. Раніше їх називали «французькими арабами», тепер вони стали «французькими мусульманами». Як зазначає Бі- Бі-Сі, мусульманська громада Франції — найбільша в Європі.

На думку французької газети Liberation, сутички в передмістях Парижа стали нагодою для нового протистояння між Ніколя Саркозі та Домініком де Вільпеном. Обидва політики мають чималі амбіції обійняти в майбутньому президентську посаду.

БЛІЦ-ІНТЕРВ'Ю

Бара МІКАІЛ, дослідник Інституту міжнародних і стратегічних вiдносин (IRIS), Париж:

— На мою думку, причина нинішніх заворушень — відсутність довіри між молоддю з передмість Парижа й поліцією. За останні кілька років міністр внутрішніх справ Ніколя Саркозі (певний час він обіймав посаду міністра фінансів. — Ред. ) використовував дуже жорсткі методи. Він не намагається шукати політичних рішень проблем передмість, а надає перевагу силі. Головні проблеми околиць Парижа — безробіття, погані умови життя, відсутність перспектив для молоді — не вирішуються й не розглядаються з застосуванням правильних підходів. Фрустрація та гнів штовхають молодь передмість на агресивні дії. Водночас вони справді відчувають страх перед поліцією й готові щодуху тікати від поліцейських.

— Коли ви кажете про населення паризьких передмість, ви в першу чергу маєте на увазі іммігрантів із арабських країн чи всі етнічні групи?

— Араби — не єдині. В передмістях також мешкають французи. Мас- медіа фокусуються тільки на іммігрантах. Є загальна спокуса звести всі проблеми тільки до іммігрантів. Але я переконаний, що це загальна соціальна біда: насилля в самих містах має місце, як і в передмістях. Щоправда, в містах меншою мірою, однак це все одно проблема, яка суттєво відрізняється від того, як її подають більшість ЗМІ.

— Ніколя Саркозі має значну підтримку у французькому суспільстві, а серед причин провалу у Франції референдуму щодо Євроконституції часто називають страх французів перед новими хвилями іммігрантів...

— Проблема мігрантів у Франції існує, це факт. Але причини, через які французи проголосували проти Євроконституції, значно більше пов'язані з економічними умовами. Конституція ЄС ґрунтувалася на глобалізації капіталізму. У Франції багато соціальних проблем, високе безробіття, наприклад. І більшість французів вважають, що глобалізація не допоможе розв'язати ці проблеми. Страх перед іммігрантами справді є. Проте не треба забувати, що під час президентських виборів 2002 року супротивником Жака Ширака був Жан-Марі Лепен, лідер «Національного фронту», ультраправий політик, який дуже жорстко висловлювався проти мігрантів. Утім люди проголосували за Ширака. Страх перед мігрантами у Франції присутній, але, на мою думку, він не віддзеркалює расизму: це більшою мірою страх перед безробіттям, перед тим, що робочі місця займуть мігранти.

— Ніколя Саркозі — один із імовірних наступників Жака Ширака на посаді президента Франції. Як нинішня ситуація вплине на його подальшу кар'єру? Додасть йому популярності чи навпаки завдасть удару по його іміджу?

— До 2007 року ще достатньо часу, й може статися все, що завгодно. Звичайно, популярність Саркозі у передмістях не зросте. Але загальної тенденції у настроях французів це не змінить. Успіхом Саркозі буде, якщо він все-таки зможе покласти край нинішньому насиллю — і зробить це розважливо, візьметься за соціально-економічні проблеми, які призвели до цієї ситуації.