Нова стратегія в епоху змін
Протягом півстоліття вдавалося уникнути ядерної війни з огляду на її жахливу дію та завдяки розумінню того, що завдавати удар першим не дуже-то привабливо, оскільки друга сторона здатна відповісти руйнівними наслідками. Цю концепцію було зафіксовано в Договорі 1972 року про Протиракетну оборону (ПРО), в якому Сполучені Штати і Радянський Союз домовилися зменшити свій арсенал до мінімуму, необхідного для відбиття атаки балістичних ракет другої сторони.
Наступні договори про ракети середньої та меншої дальності і про обмеження стратегічних наступальних озброєнь були прийняті в цьому ж контексті.
Пропозиції та контрпропозиції, які прозвучали на нещодавньому саміті між президентами США і Росії — Клінтоном і Путіним, можливо, стануть останніми пережитками цієї концепції «холодної війни». Нині питання полягає в тому, чи не настав час здійснити скачок в іншу стратегічну реальність, у якій рівні систем захисту i нападу зміняться як абсолютно, так і відносно; у тому, чи є сенс перейти у світ із меншим арсеналом ядерного нападу i більшим арсеналом ракетного захисту.
Це питання визріло на основі кількох змін, які відбулися у світі. Перша з них — закінчення «холодної війни». Тепер уже для США і Росії немає жодного сенсу (якщо він узагалі коли-небудь був) утримувати ядерний арсенал, достатній, щоб знищити одне одного кілька разів. Ці дві країни можуть не бути союзниками, але вони не є і противниками у світовій боротьбі. Більше за те, утримування великої кількості ядерних боєголовок дороге і небезпечне: шанс випадкового або неавторизованого запуску не може бути ліквідований ніколи.
По-друге, виникає загроза з інших країн, і ситуація може погіршитися. Деякі країни, включаючи Північну Корею, Ірак та Іран, розробляють балістичні ракети і, можливо, ядерну зброю. Ці ракети можуть становити загрозу для США в критичних регіонах, для американських союзників або американської території. Лідери цих країн, можливо, не притримуються тієї ж логіки, котра пов'язувала США та СРСР.
Третя зміна полягає в розробці (та потенціалі) нових технологій, які можуть зробити появу перехватних балістичних ракет, здатних ударити по атакуючій ракеті, можливою як ніколи.
Схоже, що ця логіка примусила кандидата в президенти від Республіканської партії Джорджа В. Буша підтримати перехід до нової стратегічної парадигми. У своїй промові 23 травня у Вашингтоні п. Буш висловився за скорочення арсеналу ядерної зброї «до мінімально можливої кількості, що відповідає завданням нашої національної безпеки». На його думку, захисна система має бути влаштована так, щоб вона могла «захистити всі 50 штатів, а також наших друзів та союзників і роззброїти можливі атаки з-за кордону — із країн, що становлять небезпеку, — або внаслідок випадкового запуску».
Не всі поділяють цю позицію. Критики твердять, що захисна ракетна система призведе до того, що Росія відмовиться зменшувати свій арсенал, а Китай його збільшить. Вони також заявляють, що ядерна захисна система не спрацює проти нападаючих боєголовок, які оточені маскуванням, що вона буде надто дорогою і що питання «небезпечних країн» має бути вирішене шляхом дипломатії, експортного контролю та залякування.
Адміністрація Клінтона спробувала знайти проміжний шлях, запропонувавши політику деякого зменшення арсеналу нападу з одночасним збільшенням арсеналу захисту. Вона хоче умовити Росію на підписання доповнення до Договору ПРО 1972 року, яке б дозволило кожній стороні розвинути обмежену національну ядерну систему захисту з розміщенням 100 перехватних ракет на Алясці і, можливо, ще 150 ракет — на іншому місці.
Намагання запровадити зміни в існуючу стратегічну парадигму не знайшли великої підтримки. Пропозиція Клінтона про обмежений ядерний захисний арсенал звучить надто радикально для росіян, котрі побоюються, що це — початок чогось більшого і що це підриває їхні стратегічні позиції. І це дуже мало для американських адвокатів системи ядерного захисту, котрі бояться потрапити в надто обмежувальні рамки. Це хвилює і багатьох європейських лідерів, які, схоже, віддають перевагу стратегічному status quo будь-яким альтернативам.
Ураховуючи цю ситуацію, президент Клінтон повинен відмовитися від прийняття будь-яких рішень із приводу ядерної захисної стратегії в останні місяці свого президентства. Замість цього США мають вдатися до такого: інтенсивне тестування різноманітних варіантів ядерної захисної системи, включаючи морські, що дозволяють перехвачувати ракети вже одразу після запуску, ще до того, як активовано боєголовки та маскування; ретельне вивчення наслідків переходу до різноманітних співвідношень систем захисту і нападу; інтенсивні переговори з Росією, Китаєм та американськими союзниками в Європі й Азії про те, як зберегти стратегічну стабільність в еру після «холодної війни».
Зміни парадигм, особливо в питаннях дипломатії та безпеки, за визначенням, є серйозними намірами. Підтримка стабільності у світі, який усе ще живе в ядерній ері, вимагає величезної відповідальності.
